Журнал №4 (32) vol. 2 / 2020|KELM

СПИСОК ПРИКРІПЛЕНИХ ФАЙЛІВ

ОРГАНІЗАЦІЙНО-СТРУКТУРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОКУМЕНТООБІГУ В НАЦІОНАЛЬНОМУ АНТИКОРУПЦІЙНОМУ БЮРО УКРАЇНИ

Людмила Асанова

аспірант кафедри публічного управління та адміністрування
Національна академія внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2203-0457

Anotation. Актуальність статті полягає в тому, що організація діловодства в установі здійснюється на підставі Інструкції з діловодства, номенклатури справ, правил, порядків та інших нормативних документів, які регулюють відносини у цій сфері. Форма організації діловодства у Національному антикорупційному бюро України – зміша- на з більшим ступенем централізації. Згідно із Положенням про Відділ документообігу ним здійснюються біль- шість діловодних операцій, а деякі функції, наприклад, реєстрація електронних службових записок, зберігання документів із тимчасовим терміном зберігання, виконуються структурними підрозділами. Окремим самостійним структурним підрозділом відповідно до законодавства здійснюється реєстрація звернень громадян, адвокатських запитів і запитів на доступ до публічної інформації та інших документів, визначених окремою інструкцією і від- повідним положенням. Зроблено висновок, що процеси електронного документообігу апробовані та впровадже- ні у діяльності Національного антикорупційного бюро України та мають позитивний результат, та все ж для оптимізації обігу документів необхідно внести зміни до наявної Інструкції з діловодства, розробити технологічні інструкції та схеми, в яких відобразити послідовність підготовки проектів документів, порядок їх узгодження, підписання, затвердження. Порядок узгодження та візування документів необхідно закріпити в табелі форм доку- ментів та інструкції з діловодства установи, а також визначити рівні доступу працівників – користувачів систе- ми електронного документообороту. Після врегулювання на державному рівні питання зберігання, використання та знищення електронних документів, а також їх подальшої передачі до електронного архіву необхідно розробити локальний розпорядчий документ, який би врегулював цей напрям ведення діловодства у Національному анти- корупційному бюро України.
Keywords: Актуальність статті полягає в тому, що організація діловодства в установі здійснюється на підставі Інструкції з діловодства, номенклатури справ, правил, порядків та інших нормативних документів, які регулюють відносини у цій сфері. Форма організації діловодства у Національному антикорупційному бюро України – зміша- на з більшим ступенем централізації. Згідно із Положенням про Відділ документообігу ним здійснюються біль- шість діловодних операцій, а деякі функції, наприклад, реєстрація електронних службових записок, зберігання документів із тимчасовим терміном зберігання, виконуються структурними підрозділами. Окремим самостійним структурним підрозділом відповідно до законодавства здійснюється реєстрація звернень громадян, адвокатських запитів і запитів на доступ до публічної інформації та інших документів, визначених окремою інструкцією і від- повідним положенням. Зроблено висновок, що процеси електронного документообігу апробовані та впровадже- ні у діяльності Національного антикорупційного бюро України та мають позитивний результат, та все ж для оптимізації обігу документів необхідно внести зміни до наявної Інструкції з діловодства, розробити технологічні інструкції та схеми, в яких відобразити послідовність підготовки проектів документів, порядок їх узгодження, підписання, затвердження. Порядок узгодження та візування документів необхідно закріпити в табелі форм доку- ментів та інструкції з діловодства установи, а також визначити рівні доступу працівників – користувачів систе- ми електронного документообороту. Після врегулювання на державному рівні питання зберігання, використання та знищення електронних документів, а також їх подальшої передачі до електронного архіву необхідно розробити локальний розпорядчий документ, який би врегулював цей напрям ведення діловодства у Національному анти- корупційному бюро України.

ПІДЗАКОННИЙ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ ЯК РЕЗУЛЬТАТ НОРМОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Дмитро Бараненко

кандидат юридичних наук

ORCID ID: 0000-0003-0234-7561

Anotation. У статті досліджено особливості підзаконного нормативно-правового акта як результату нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади. Серед науковців немає одностайності щодо класифікації норма- тивно-правових актів, підстав їх розподілу, але аксіоматичними сьогодні на рівні науки та практики є положення про розподіл нормативно-правових актів на закони та підзаконні нормативно-правові акти. Розкрито поняття підзаконного нормативно-правового акта центральних органів виконавчої влади, встановлено його співвідношення із законом. Визначено основні ознаки нормативно-правового акта центральних органів виконавчої влади, які розподілено на такі групи: ознаки, пов’язані зі створенням нормативно-правового акта (нормативно-правовий акт приймається уповноваженим суб’єктом за встановленим законодавством порядком (процедурою)); ознаки, притаманні саме нор- мативно-правовому акту як офіційному письмовому документу, що, у свою чергу, можна класифікувати на ознаки форми (нормативно-правовий акт має внутрішню форму, складається з розділів, статей, пунктів тощо та зовнішню форму – назва, реквізити тощо); ознаки змісту (містить загальнообов’язкове правило поведінки, норму права, вста- новлює, змінює або скасовує її); регулятивні ознаки (неодноразово регулює певні відносини невизначеного кола осіб); ознаки, які є подальшими щодо нормативно-правового акта (офіційне опублікування, обов’язковість до вико- нання, виконання забезпечується можливістю застосування державного примусу). Обґрунтовано думку, що осно- вним призначенням підзаконних нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади є регулювання суспільних відносин шляхом розвинення, розкриття та реалізації законодавчих норм і часткового первинного регу- лювання суспільних відносин, які складаються у процесі життєдіяльності населення країни. Зроблено висновок про те, що підзаконні нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади виконують такі функції: регулятивну, яка розділяється на функцію первинного та вторинного регулювання; управлінську; роз’яснювальну та конкретизуючу; правоустановчу; правореалізаційну.
Keywords: У статті досліджено особливості підзаконного нормативно-правового акта як результату нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади. Серед науковців немає одностайності щодо класифікації норма- тивно-правових актів, підстав їх розподілу, але аксіоматичними сьогодні на рівні науки та практики є положення про розподіл нормативно-правових актів на закони та підзаконні нормативно-правові акти. Розкрито поняття підзаконного нормативно-правового акта центральних органів виконавчої влади, встановлено його співвідношення із законом. Визначено основні ознаки нормативно-правового акта центральних органів виконавчої влади, які розподілено на такі групи: ознаки, пов’язані зі створенням нормативно-правового акта (нормативно-правовий акт приймається уповноваженим суб’єктом за встановленим законодавством порядком (процедурою)); ознаки, притаманні саме нор- мативно-правовому акту як офіційному письмовому документу, що, у свою чергу, можна класифікувати на ознаки форми (нормативно-правовий акт має внутрішню форму, складається з розділів, статей, пунктів тощо та зовнішню форму – назва, реквізити тощо); ознаки змісту (містить загальнообов’язкове правило поведінки, норму права, вста- новлює, змінює або скасовує її); регулятивні ознаки (неодноразово регулює певні відносини невизначеного кола осіб); ознаки, які є подальшими щодо нормативно-правового акта (офіційне опублікування, обов’язковість до вико- нання, виконання забезпечується можливістю застосування державного примусу). Обґрунтовано думку, що осно- вним призначенням підзаконних нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади є регулювання суспільних відносин шляхом розвинення, розкриття та реалізації законодавчих норм і часткового первинного регу- лювання суспільних відносин, які складаються у процесі життєдіяльності населення країни. Зроблено висновок про те, що підзаконні нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади виконують такі функції: регулятивну, яка розділяється на функцію первинного та вторинного регулювання; управлінську; роз’яснювальну та конкретизуючу; правоустановчу; правореалізаційну.

СИСТЕМА ПРИНЦИПІВ ПОДАТКОВОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ

Сергій Брояков

аспірант кафедри фінансового права
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-0636-7490

Anotation. У статті досліджено принципи податкового консультування. Окреслено коло загальних рис, що харак- теризують принципи права: 1) найвища міра імперативності; 2) підвищена стабільність; 3) визначають основу нор- мативного регулювання; 4) лаконічна форма закріплення. Усі вищезазначені ознаки є рівною мірою властивими всім принципам права. Сформульовано дефініцію поняття «принципи податкового права»: принципи податкового права – це лаконічно сформульовані нормативні положення податкового права, які характеризуються найвищою мірою імперативності та забезпечують регламентацію як нормотворчої, так і правозастосовчої діяльності у сфері оподаткування. Визначено систему принципів податкового консультування, яка складається із: 1) загальних прямо закріплених принципів; 2) спеціальних непрямо закріплених принципів. До прямо закріплених принципів, які отри- мують свою безпосередню реалізацію в рамках податкового консультування, належать: а) принцип рівності усіх платників податків перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; б) принцип-презумп- ція правомірності рішень платника податків. До непрямо закріплених принципів можна віднести: а) принцип забез- печення практичної необхідності консультування (п. 52.1 ст. 52 Податкового кодексу України (далі – ПК України)); б) принцип індивідуальної орієнтованості (п. 52.2 ст. 52 ПК України); в) принцип забезпечення гарантій для платни- ка податків (п. 53.1 ст. 53 ПК України); г) принцип примату узагальнюючої податкової консультації (п. 53.1 ст. 53 ПК України); ґ) принцип забезпечення судового контролю (п. 53.2 ст. 53 ПК України).
Keywords: У статті досліджено принципи податкового консультування. Окреслено коло загальних рис, що харак- теризують принципи права: 1) найвища міра імперативності; 2) підвищена стабільність; 3) визначають основу нор- мативного регулювання; 4) лаконічна форма закріплення. Усі вищезазначені ознаки є рівною мірою властивими всім принципам права. Сформульовано дефініцію поняття «принципи податкового права»: принципи податкового права – це лаконічно сформульовані нормативні положення податкового права, які характеризуються найвищою мірою імперативності та забезпечують регламентацію як нормотворчої, так і правозастосовчої діяльності у сфері оподаткування. Визначено систему принципів податкового консультування, яка складається із: 1) загальних прямо закріплених принципів; 2) спеціальних непрямо закріплених принципів. До прямо закріплених принципів, які отри- мують свою безпосередню реалізацію в рамках податкового консультування, належать: а) принцип рівності усіх платників податків перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; б) принцип-презумп- ція правомірності рішень платника податків. До непрямо закріплених принципів можна віднести: а) принцип забез- печення практичної необхідності консультування (п. 52.1 ст. 52 Податкового кодексу України (далі – ПК України)); б) принцип індивідуальної орієнтованості (п. 52.2 ст. 52 ПК України); в) принцип забезпечення гарантій для платни- ка податків (п. 53.1 ст. 53 ПК України); г) принцип примату узагальнюючої податкової консультації (п. 53.1 ст. 53 ПК України); ґ) принцип забезпечення судового контролю (п. 53.2 ст. 53 ПК України).

ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ ВНУТРІШНЬОГО АУДИТУ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Олена Булигіна

здобувач кафедри адміністративного та господарського права
Запорізький національний університет (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6478-6618

Anotation. У статті досліджено особливості адміністративно-правового статусу підрозділів внутрішнього аудиту Державної казначейської служби України. Визначено сучасні теоретико-правові підходи до з’сування поняття та змісту адміністративно-правового статусу суб’єкта владних повноважень. Здійснено аналіз системи елементів, які складають адміністративно-правовий статус підрозділів внутрішнього аудиту Державної казначей- ської служби України, виокремлено їхні вади. За результатами дослідження запропоновано напрями вдосконалення адміністративно-правового статусу під- розділів внутрішнього аудиту ДССУ: визначення повноважень підрозділів внутрішнього аудиту ДКСУ в Поло- женні про ДССУ; необхідність розробки та затвердження типового Положення про підрозділи внутрішнього аудиту Держстату, яке має чітко визначені права, обов’язки та відповідальність аудиторів, зокрема щодо пору- шення цілісності, конфлікту інтересів та інших обмежень, встановлених законом із питань запобігання корупції.
Keywords: У статті досліджено особливості адміністративно-правового статусу підрозділів внутрішнього аудиту Державної казначейської служби України. Визначено сучасні теоретико-правові підходи до з’сування поняття та змісту адміністративно-правового статусу суб’єкта владних повноважень. Здійснено аналіз системи елементів, які складають адміністративно-правовий статус підрозділів внутрішнього аудиту Державної казначей- ської служби України, виокремлено їхні вади. За результатами дослідження запропоновано напрями вдосконалення адміністративно-правового статусу під- розділів внутрішнього аудиту ДССУ: визначення повноважень підрозділів внутрішнього аудиту ДКСУ в Поло- женні про ДССУ; необхідність розробки та затвердження типового Положення про підрозділи внутрішнього аудиту Держстату, яке має чітко визначені права, обов’язки та відповідальність аудиторів, зокрема щодо пору- шення цілісності, конфлікту інтересів та інших обмежень, встановлених законом із питань запобігання корупції.

ЗАГАЛЬНІ ТА СПЕЦІАЛЬНІ ПРИНЦИПИ КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ МІСЦЕВИХ СУДІВ

Сергій Віговський

здобувач
Науково-дослідний інститут публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-4355-5060

Anotation. Стаття присвячена формулюванню комплексної наукової думки про сутність і сучасну систему принципів контролю за діяльністю місцевих судів в Україні. На основі критичного аналізу наукових інтерпре- тацій українських учених з’ясовано загальну сутність принципів контролю, у контексті чого запропоновано розуміти принципи контролю за діяльністю місцевих судів як зумовлені соціальними закономірностями, мораль- ними засадами, звичаями, природою адміністративної діяльності та значимістю незалежного суду у правові дер- жаві керівні та науково обґрунтовані засади, на яких системно вибудовується та відповідно до яких узгоджено функціонує система контролю за діяльністю місцевих судів. Обґрунтовується, що систему основних принципів контролю за діяльністю місцевих судів становлять загальноправові та спеціальні (галузеві якісно-функціональні) принципи. До спеціальних засадничих ідей автором віднесено принципи: прозорості контролю; доброчесності суб’єктів здійснення контролю; неупередженості контролю; професійності контролю; систематичності здійснення контролю; оперативності, обґрунтованості та визначеності контролю; дієвості, результативності й ефективності контролю; підзвітності громадянам України. У висновках до статті узагальнюються результати дослідження.
Keywords: Стаття присвячена формулюванню комплексної наукової думки про сутність і сучасну систему принципів контролю за діяльністю місцевих судів в Україні. На основі критичного аналізу наукових інтерпре- тацій українських учених з’ясовано загальну сутність принципів контролю, у контексті чого запропоновано розуміти принципи контролю за діяльністю місцевих судів як зумовлені соціальними закономірностями, мораль- ними засадами, звичаями, природою адміністративної діяльності та значимістю незалежного суду у правові дер- жаві керівні та науково обґрунтовані засади, на яких системно вибудовується та відповідно до яких узгоджено функціонує система контролю за діяльністю місцевих судів. Обґрунтовується, що систему основних принципів контролю за діяльністю місцевих судів становлять загальноправові та спеціальні (галузеві якісно-функціональні) принципи. До спеціальних засадничих ідей автором віднесено принципи: прозорості контролю; доброчесності суб’єктів здійснення контролю; неупередженості контролю; професійності контролю; систематичності здійснення контролю; оперативності, обґрунтованості та визначеності контролю; дієвості, результативності й ефективності контролю; підзвітності громадянам України. У висновках до статті узагальнюються результати дослідження.

ДОСВІД ФРАНЦІЇ У РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАХОДІВ ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ ЧЕРЕЗ СТЯГНЕННЯ КОШТІВ ІЗ РАХУНКУ БОРЖНИКА

Олексій Воронько

керівник
Юридичної фірми «АРІО» (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-0994-3710

Anotation. У статті розглядаються особливості правового регулювання засобів примусового виконання за законодавством Франції, зокрема арешт-стягнення грошових коштів із банківського рахунку боржника. Встанов- лено, що французьке законодавство надає перевагу накладенню арешту і зверненню стягнення саме з банківсько- го рахунку, що є менш дорогим і менш травматичним для боржника порівняно з іншими видами стягнення. Варто також врахувати, що стягнення коштів із рахунку боржника не займає так багато часу, як інші види стягнення. Впродовж останніх років процедура арешту банківського рахунку достатньо еволюціонувала шляхом демате- ріалізації. Дедалі частіше банки дають згоду на надсилання виконавцями правосуддя актів про арешт виключ- но в електронному вигляді. Швидка й ефективна реалізація процедури арешту-стягнення коштів із банківських рахунків боржника стала можливою після запровадження Реєстру банківських рахунків. Важливим моментом є те, що в Реєстрі наявна інформація щодо рахунків, однак вона не містить відомостей щодо руху коштів на них. Тобто інформація з Реєстру може бути використана як підстава для звернення до банку боржника з актом про арешт банківського рахунку. Специфіка виконавчого провадження Франції полягає в тому, що саме існування норм виконавчого провадження дає можливість боржнику добровільно виконати свої зобов’язання, в іншому разі ці дії будуть здійснені в автоматичному порядку.
Keywords: У статті розглядаються особливості правового регулювання засобів примусового виконання за законодавством Франції, зокрема арешт-стягнення грошових коштів із банківського рахунку боржника. Встанов- лено, що французьке законодавство надає перевагу накладенню арешту і зверненню стягнення саме з банківсько- го рахунку, що є менш дорогим і менш травматичним для боржника порівняно з іншими видами стягнення. Варто також врахувати, що стягнення коштів із рахунку боржника не займає так багато часу, як інші види стягнення. Впродовж останніх років процедура арешту банківського рахунку достатньо еволюціонувала шляхом демате- ріалізації. Дедалі частіше банки дають згоду на надсилання виконавцями правосуддя актів про арешт виключ- но в електронному вигляді. Швидка й ефективна реалізація процедури арешту-стягнення коштів із банківських рахунків боржника стала можливою після запровадження Реєстру банківських рахунків. Важливим моментом є те, що в Реєстрі наявна інформація щодо рахунків, однак вона не містить відомостей щодо руху коштів на них. Тобто інформація з Реєстру може бути використана як підстава для звернення до банку боржника з актом про арешт банківського рахунку. Специфіка виконавчого провадження Франції полягає в тому, що саме існування норм виконавчого провадження дає можливість боржнику добровільно виконати свої зобов’язання, в іншому разі ці дії будуть здійснені в автоматичному порядку.

МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ТОВАРІВ НА МИТНОМУ АУКЦІОНІ

Всеволод Князєв

кандидат юридичних наук

ORCID ID: 0000-0002-3696-0746

Anotation. Статтю присвячено висвітленню питань, пов’язаних зі встановленням механізму реалізації товарів на митному аукціоні шляхом визначення електронної торгової системи як основи проведення митного аукціону, виокремлення суб’єктів правовідносин, пов’язаних із реалізацією товарів через проведення митного аукціону, дослідження об’єктів, які можуть бути реалізовані на митному аукціоні, та встановлення процедури проведення митного аукціону. Акцентовано увагу на тому, що за своїм змістом механізм реалізації товарів через електронну торгову систему шляхом проведення митного аукціону є комплексним організаційним утворенням, яке склада- ється із сукупності визначених елементів. Запропоновано розглядати механізм реалізації товарів через електро- нну торгову систему шляхом проведення митного аукціону як спосіб організації та здійснення діяльності щодо обов’язкового продажу товарів, що перебувають у розпорядженні митних органів із метою досягнення найкращо- го економічного ефекту для наповнення державного бюджету (власником товарів стає покупець, що в ході торгів запропонував за них найвищу ціну). Важливість і широке коло суспільних відносин, у межах яких відбувається забезпечення публічних інтересів, з одного боку, та розвиток елементів електронної взаємодії між митними орга- нами – з іншого, опосередковують потребу здійснення подальших досліджень цієї проблематики.
Keywords: Статтю присвячено висвітленню питань, пов’язаних зі встановленням механізму реалізації товарів на митному аукціоні шляхом визначення електронної торгової системи як основи проведення митного аукціону, виокремлення суб’єктів правовідносин, пов’язаних із реалізацією товарів через проведення митного аукціону, дослідження об’єктів, які можуть бути реалізовані на митному аукціоні, та встановлення процедури проведення митного аукціону. Акцентовано увагу на тому, що за своїм змістом механізм реалізації товарів через електронну торгову систему шляхом проведення митного аукціону є комплексним організаційним утворенням, яке склада- ється із сукупності визначених елементів. Запропоновано розглядати механізм реалізації товарів через електро- нну торгову систему шляхом проведення митного аукціону як спосіб організації та здійснення діяльності щодо обов’язкового продажу товарів, що перебувають у розпорядженні митних органів із метою досягнення найкращо- го економічного ефекту для наповнення державного бюджету (власником товарів стає покупець, що в ході торгів запропонував за них найвищу ціну). Важливість і широке коло суспільних відносин, у межах яких відбувається забезпечення публічних інтересів, з одного боку, та розвиток елементів електронної взаємодії між митними орга- нами – з іншого, опосередковують потребу здійснення подальших досліджень цієї проблематики.

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МИРНІ ЗІБРАННЯ ЗА УМОВ ЗМІЦНЕННЯ В УКРАЇНІ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Євгенія Кобрусєва

кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративного і кримінального права
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-4225-9657

Anotation. Географічно-політичне місце України у двигуні Європейських перегонів великої політики диктує непростий, а інколи і трагічний шлях соціально-політичного руху соціуму громадян – брати безпосередню участь у вирішення економічних та соціальних програм. З урахуванням процесів становлення держави та тривалого реформування різних державних інституцій свобо- да та право громадян на мирні зібрання ставить перед органами влади питання відповідності активності громадян у вирішенні своєї участі на державному та регіональному рівнях, відстоювання своїх інтересів шляхом виражен- ня та донесення поглядів та незгоди до держвних та місцевих структур влади. Постає питання законодавчого та пратичного регулювання такого болючого питаня, як відносини влади та суспільства шляхом урегулювання проведення мирних зібрань та активних «без зброї» акцій впливу на державні установи різного рівня. Доведено необхідність впровадження міжнародних стандартів забезпечення права на мирні зібрання, насам- перед стандартів європейської спільноти, що пов’язано з євроінтеграційними прагненнями України. Адже впро- вадження європейських стандартів і дотримання їх суб’єктами публічної адміністрації є однією з передумов інтеграції України в європейський правовий простір. Оскільки право на свободу мирних зібрань не може бути реалізованим за відсутності кореспондуючих обов’язків, покладених на державу в особі її уповноважених орга- нів, аналіз норм Конституції та законів України дозволив виокремити такі органи в категорію суб’єктів владних повноважень забезпечення права на мирні зібрання.
Keywords: Географічно-політичне місце України у двигуні Європейських перегонів великої політики диктує непростий, а інколи і трагічний шлях соціально-політичного руху соціуму громадян – брати безпосередню участь у вирішення економічних та соціальних програм. З урахуванням процесів становлення держави та тривалого реформування різних державних інституцій свобо- да та право громадян на мирні зібрання ставить перед органами влади питання відповідності активності громадян у вирішенні своєї участі на державному та регіональному рівнях, відстоювання своїх інтересів шляхом виражен- ня та донесення поглядів та незгоди до держвних та місцевих структур влади. Постає питання законодавчого та пратичного регулювання такого болючого питаня, як відносини влади та суспільства шляхом урегулювання проведення мирних зібрань та активних «без зброї» акцій впливу на державні установи різного рівня. Доведено необхідність впровадження міжнародних стандартів забезпечення права на мирні зібрання, насам- перед стандартів європейської спільноти, що пов’язано з євроінтеграційними прагненнями України. Адже впро- вадження європейських стандартів і дотримання їх суб’єктами публічної адміністрації є однією з передумов інтеграції України в європейський правовий простір. Оскільки право на свободу мирних зібрань не може бути реалізованим за відсутності кореспондуючих обов’язків, покладених на державу в особі її уповноважених орга- нів, аналіз норм Конституції та законів України дозволив виокремити такі органи в категорію суб’єктів владних повноважень забезпечення права на мирні зібрання.

ЩОДО ХАРАКТЕРИСТИКИ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ЗАСАД ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ МІГРАНТІВ

Сергій Козін

кандидат юридичних наук, докторант
Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-4722-8315

Anotation. Актуальність статті полягає в тому, що утворення незалежної Української держави збіглося в часі з активізацією процесів глобалізації, одним із чинників і наслідків яких є інтенсивна міграція. Уже в перші роки незалежності, не маючи досвіду державного управління міграційними процесами, Україна стала ареною масових зовнішніх переміщень населення. У статті на основі аналізу наукових поглядів учених і норм чинного законодав- ства України окреслено й охарактеризовано концептуальні засади захисту трудових прав мігрантів. Обґрунтова- но, що проведення законодавцем роботи за означеними в статті напрямами має покращити якість та ефективність механізму забезпечення трудових прав указаних осіб і зменшити вірогідність їх дискримінації та експлуатації. З’ясовано, що трудовим законодавством не регулюються трудові відносини: іноземців та осіб без громадянства, які працюють у складі дипломатичних представництв іноземних держав або представництв міжнародних орга- нізацій в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; іноземців та осіб без громадян- ства, які уклали з іноземними роботодавцями трудові договори про виконання роботи в Україні, якщо інше не передбачено цими договорами або міжнародними договорами України.
Keywords: Актуальність статті полягає в тому, що утворення незалежної Української держави збіглося в часі з активізацією процесів глобалізації, одним із чинників і наслідків яких є інтенсивна міграція. Уже в перші роки незалежності, не маючи досвіду державного управління міграційними процесами, Україна стала ареною масових зовнішніх переміщень населення. У статті на основі аналізу наукових поглядів учених і норм чинного законодав- ства України окреслено й охарактеризовано концептуальні засади захисту трудових прав мігрантів. Обґрунтова- но, що проведення законодавцем роботи за означеними в статті напрямами має покращити якість та ефективність механізму забезпечення трудових прав указаних осіб і зменшити вірогідність їх дискримінації та експлуатації. З’ясовано, що трудовим законодавством не регулюються трудові відносини: іноземців та осіб без громадянства, які працюють у складі дипломатичних представництв іноземних держав або представництв міжнародних орга- нізацій в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; іноземців та осіб без громадян- ства, які уклали з іноземними роботодавцями трудові договори про виконання роботи в Україні, якщо інше не передбачено цими договорами або міжнародними договорами України.

ПІДСТАВИ ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРТИЗИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Яна Конюшенко

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального процесу
Національна академія внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4988-0793

Anotation. У статті окреслено сучасний стан регламентації підстав проведення експертизи, охарактеризовано фактичні та юридичні підстави проведення експертизи, з’ясовано підстави примусового залучення осіб для прове- дення медичної та психіатричної експертиз. У результаті дослідження виокремлено три етапи регламентація поряд- ку залучення експерта у кримінальному провадженні протягом 2012–2021 років. Висловлено авторську думку про необхідність уточнення положень ч. 1 ч. 1 ст. 243 КПК України в частині визначення підстав проведення експертизи, оскільки чинна редакція даної норми, а саме формулювання «за дорученням сторони кримінального провадження» є термінологічно некоректним з точки зору визначення підстав призначення експертизи як стороною обвинувачен- ня, так і стороною захисту. Доведено, що положення ч. 3 ст. 242 КПК України, які визначають можливість примусо- вого залучення особи для проведення медичної та психіатричної експертизи, слід удосконалити, зокрема доцільно, по-перше, розмежувати порядок примусового залучення особи до проведення медичної та психіатричної експертиз; по-друге, визначити процесуальний порядок примусового залучення осіб для проведення медичної експертизи.
Keywords: У статті окреслено сучасний стан регламентації підстав проведення експертизи, охарактеризовано фактичні та юридичні підстави проведення експертизи, з’ясовано підстави примусового залучення осіб для прове- дення медичної та психіатричної експертиз. У результаті дослідження виокремлено три етапи регламентація поряд- ку залучення експерта у кримінальному провадженні протягом 2012–2021 років. Висловлено авторську думку про необхідність уточнення положень ч. 1 ч. 1 ст. 243 КПК України в частині визначення підстав проведення експертизи, оскільки чинна редакція даної норми, а саме формулювання «за дорученням сторони кримінального провадження» є термінологічно некоректним з точки зору визначення підстав призначення експертизи як стороною обвинувачен- ня, так і стороною захисту. Доведено, що положення ч. 3 ст. 242 КПК України, які визначають можливість примусо- вого залучення особи для проведення медичної та психіатричної експертизи, слід удосконалити, зокрема доцільно, по-перше, розмежувати порядок примусового залучення особи до проведення медичної та психіатричної експертиз; по-друге, визначити процесуальний порядок примусового залучення осіб для проведення медичної експертизи.

ВИБОРЧА ТЕХНОЛОГІЯ КАНДИДАТІВ-«ДВІЙНИКІВ»: ТЕОРІЯ, ПРАКТИКА ТА ЗАКОНОДАВЧА ПРОТИДІЯ

Володимир Корнієнко

аспірант кафедри конституційного права
Національний університет «Одеська юридична академія» (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-5936-9596

Anotation. У статті аналізується правова природа маніпулятивної виборчої технології – кандидатів-«двійників». Зазначена виборча технологія полягає в навмисній реєстрації кандидатів на виборну посаду з тотожними чи схо- жими біографічними даними з іншими, як правило, більш рейтинговими кандидатами. Завдяки аналізу вибор- чої практики на парламентських, президентських і місцевих виборах, статистичних даних Центральної виборчої комісії автор доходить висновку, що вказана технологія застосовується в плюральних/мажоритарних виборчих системах, спрямована на обман виборців і дає змогу вплинути на результат виборів. Розглянуто законодавче регу- лювання виборчих відносин у цій сфері та види відповідальності за порушення прав виборців. Запропоновано законодавчі превентивні заходи мінімізації застосування виборчої технології кандидатів-«двійників», що поляга- ють у внесені відповідних даних про зміну персональних відомостей.
Keywords: У статті аналізується правова природа маніпулятивної виборчої технології – кандидатів-«двійників». Зазначена виборча технологія полягає в навмисній реєстрації кандидатів на виборну посаду з тотожними чи схо- жими біографічними даними з іншими, як правило, більш рейтинговими кандидатами. Завдяки аналізу вибор- чої практики на парламентських, президентських і місцевих виборах, статистичних даних Центральної виборчої комісії автор доходить висновку, що вказана технологія застосовується в плюральних/мажоритарних виборчих системах, спрямована на обман виборців і дає змогу вплинути на результат виборів. Розглянуто законодавче регу- лювання виборчих відносин у цій сфері та види відповідальності за порушення прав виборців. Запропоновано законодавчі превентивні заходи мінімізації застосування виборчої технології кандидатів-«двійників», що поляга- ють у внесені відповідних даних про зміну персональних відомостей.

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ДОГОВІР У СФЕРІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПАТЕНТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Андрій Кудін

здобувач
Науково-дослідний інститут публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3259-454X

Anotation. Актуальність статті полягає в тому, що протягом останніх років проблеми інституту адміністратив- ного договору не втрачають своєї актуальності. Це зумовлюється насамперед зростанням ролі публічного права в регулюванні суспільних відносин, а також розвитком договірних стосунків у публічно-правових відносинах. Мета статті полягає в тому, щоб на основі системного аналізу норм законодавства, позицій учених-адміністра- тивістів і науковців інтелектуального права, статистичної діяльності суб’єктів публічної адміністрації патентної діяльності розкрити адміністративний договір у сфері адміністративно-правового забезпечення патентної діяль- ності в Україні. З’ясовано, що в цивільному праві договірні відносини формуються на підставі вільного волеви- явлення сторін. Кожна зі сторін сама вирішує питання доцільності прийняття на себе відповідних зобов’язань. Прийняти або не прийняти пропозиції щодо встановлення договірних відносин є правом кожної зі сторін. Зовсім інша ситуація виникає в умовах адміністративного договору. У статті визначено адміністративний договір у сфе- рі адміністративно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні як зовнішнє волевиявлення суб’єктів публічної адміністрації, що укладається між ними на договірній, взаємній і добровільній основі в письмово-пра- вовій формі (договір, угода, меморандум) з приводу виконання обов’язків і гарантування прав у площині регулю- вання, забезпечення та розвитку патентної діяльності із загальною метою застосування адміністративної охорони до прав промислової власності й захисту публічних інтересів у суспільстві.
Keywords: Актуальність статті полягає в тому, що протягом останніх років проблеми інституту адміністратив- ного договору не втрачають своєї актуальності. Це зумовлюється насамперед зростанням ролі публічного права в регулюванні суспільних відносин, а також розвитком договірних стосунків у публічно-правових відносинах. Мета статті полягає в тому, щоб на основі системного аналізу норм законодавства, позицій учених-адміністра- тивістів і науковців інтелектуального права, статистичної діяльності суб’єктів публічної адміністрації патентної діяльності розкрити адміністративний договір у сфері адміністративно-правового забезпечення патентної діяль- ності в Україні. З’ясовано, що в цивільному праві договірні відносини формуються на підставі вільного волеви- явлення сторін. Кожна зі сторін сама вирішує питання доцільності прийняття на себе відповідних зобов’язань. Прийняти або не прийняти пропозиції щодо встановлення договірних відносин є правом кожної зі сторін. Зовсім інша ситуація виникає в умовах адміністративного договору. У статті визначено адміністративний договір у сфе- рі адміністративно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні як зовнішнє волевиявлення суб’єктів публічної адміністрації, що укладається між ними на договірній, взаємній і добровільній основі в письмово-пра- вовій формі (договір, угода, меморандум) з приводу виконання обов’язків і гарантування прав у площині регулю- вання, забезпечення та розвитку патентної діяльності із загальною метою застосування адміністративної охорони до прав промислової власності й захисту публічних інтересів у суспільстві.

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ МИТНИХ РЕЖИМІВ

Ростислав Лемеха

кандидат юридичних наук, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук
Запорізький національний університет (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9013-8318

Anotation. У науковій публікації досліджуються міжнародно-правові засади правового регулювання митних режимів. Зазначається, що, ураховуючи примат міжнародного права над національним, приведення національно- го митного законодавства у відповідність до міжнародно-правових стандартів і принципів є одним із основних завдань публічної адміністрації. Підкреслюється важливість приведення норм митного права України у відповід- ність до норм і принципів права ЄС з метою розвитку міжнародної торгівлі та національної економіки. Методологія дослідження ґрунтується на органічному поєднанні філософських, загальнонаукових і спеціаль- но-юридичних методів дослідження. Серед останніх більшою мірою застосовуються методи порівняльного пра- вознавства, юридичної догматики та методи юридичного моделювання. Формулюється висновок, що роль міжнародних норм і принципів у регулюванні митних режимів є визначальною, ураховуючи верховенство норм ратифікованих міжнародних договорів над нормами національного права, що є склад- ником фундаментального принципу верховенства права. Зазначається, що не менш важливою є роль норм міжнарод- ного приватного права, які встановлюють правила міжнародної торгівлі, включаючи Інкотермс, які є єдиним набором міжнародних правил для однозначного тлумачення найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі. Перспективність подальшого дослідження цієї теми зумовлена необхідністю наукового узагальнення резуль- татів і проблемних питань адаптації національного законодавства до норм і принципів права ЄС, а також потре- бою формулювання конкретних пропозиції щодо внесення змін до чинного Митного кодексу України й інших законів у сфері правового регулювання митних режимів, приведення їх у відповідність до міжнародно-правових стандартів регулювання митних відносин.
Keywords: У науковій публікації досліджуються міжнародно-правові засади правового регулювання митних режимів. Зазначається, що, ураховуючи примат міжнародного права над національним, приведення національно- го митного законодавства у відповідність до міжнародно-правових стандартів і принципів є одним із основних завдань публічної адміністрації. Підкреслюється важливість приведення норм митного права України у відповід- ність до норм і принципів права ЄС з метою розвитку міжнародної торгівлі та національної економіки. Методологія дослідження ґрунтується на органічному поєднанні філософських, загальнонаукових і спеціаль- но-юридичних методів дослідження. Серед останніх більшою мірою застосовуються методи порівняльного пра- вознавства, юридичної догматики та методи юридичного моделювання. Формулюється висновок, що роль міжнародних норм і принципів у регулюванні митних режимів є визначальною, ураховуючи верховенство норм ратифікованих міжнародних договорів над нормами національного права, що є склад- ником фундаментального принципу верховенства права. Зазначається, що не менш важливою є роль норм міжнарод- ного приватного права, які встановлюють правила міжнародної торгівлі, включаючи Інкотермс, які є єдиним набором міжнародних правил для однозначного тлумачення найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі. Перспективність подальшого дослідження цієї теми зумовлена необхідністю наукового узагальнення резуль- татів і проблемних питань адаптації національного законодавства до норм і принципів права ЄС, а також потре- бою формулювання конкретних пропозиції щодо внесення змін до чинного Митного кодексу України й інших законів у сфері правового регулювання митних режимів, приведення їх у відповідність до міжнародно-правових стандартів регулювання митних відносин.

ПРАВА ПАЦІЄНТІВ У МІЖНАРОДНИХ ДОКУМЕНТАХ І НАЦІОНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ

Ольга Ліснича

здобувач кафедри цивільного права № 1
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9418-6261

Anotation. Стаття присвячена дослідженню особливостей закріплення прав пацієнтів у міжнародних доку- ментах, а також у нормативно-правових актах України. Аргументоване розмежування понять «права осіб у сфері охорони здоров’я» та «права пацієнтів». Проаналізовано зміст таких основних міжнародних документів, у яких закріплюються права пацієнтів, як Рекомендації Ради Європи щодо прав хворого і помираючого (1976 ), Лісабон- ська декларація про права пацієнта (1981), Права пацієнта в Європі, прийняті Всесвітньою організацією охорони здоров’я в 1993 р., Декларація про політику у сфері забезпечення прав пацієнта в Європі 1994 р., Положення про доступ до медичної допомоги, прийняті 40-ю сесією Всесвітньої медичної асамблеї у Відні в 1988 р., тощо. Авто- ром досліджено особливості закріплення прав пацієнтів у чинному законодавстві України, а також в історичній перспективі. У результаті аналізу національного законодавства зроблено висновок, що Україна сьогодні не має єдиного нормативно-правового акта, в якому були б визначені права пацієнтів, а їх закріплення в нормативно-пра- вових актах різної юридичної сили та спеціалізації має несистемний характер. З огляду на це, завданням правової науки є систематизація нормативних актів у цій сфері й унесення пропозицій з удосконалення її правового регу- лювання. Удосконалення правового регулювання у сфері захисту прав пацієнтів у нашій країні має відбуватися з урахуванням багаторічних доробок міжнародної спільноти в цій сфері.
Keywords: Стаття присвячена дослідженню особливостей закріплення прав пацієнтів у міжнародних доку- ментах, а також у нормативно-правових актах України. Аргументоване розмежування понять «права осіб у сфері охорони здоров’я» та «права пацієнтів». Проаналізовано зміст таких основних міжнародних документів, у яких закріплюються права пацієнтів, як Рекомендації Ради Європи щодо прав хворого і помираючого (1976 ), Лісабон- ська декларація про права пацієнта (1981), Права пацієнта в Європі, прийняті Всесвітньою організацією охорони здоров’я в 1993 р., Декларація про політику у сфері забезпечення прав пацієнта в Європі 1994 р., Положення про доступ до медичної допомоги, прийняті 40-ю сесією Всесвітньої медичної асамблеї у Відні в 1988 р., тощо. Авто- ром досліджено особливості закріплення прав пацієнтів у чинному законодавстві України, а також в історичній перспективі. У результаті аналізу національного законодавства зроблено висновок, що Україна сьогодні не має єдиного нормативно-правового акта, в якому були б визначені права пацієнтів, а їх закріплення в нормативно-пра- вових актах різної юридичної сили та спеціалізації має несистемний характер. З огляду на це, завданням правової науки є систематизація нормативних актів у цій сфері й унесення пропозицій з удосконалення її правового регу- лювання. Удосконалення правового регулювання у сфері захисту прав пацієнтів у нашій країні має відбуватися з урахуванням багаторічних доробок міжнародної спільноти в цій сфері.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПРОКУРАТУРИ

Роман Мазурик

кандидат юридичних наук, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук
Університет митної справи та фінансів (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9197-4844

Anotation. У науковій публікації проаналізовано зарубіжний досвід адміністративно-правового забезпечення організації та діяльності регіональних прокуратур у зарубіжних країнах. Методологія дослідження ґрунтується на органічному поєднанні філософських, загальнонаукових і спеціаль- но-юридичних методів дослідження. Серед останніх більшою мірою застосовуються методи порівняльного пра- вознавства, юридичної догматики та методи юридичного моделювання. Досліджено позитивний досвід організації діяльності прокуратури в Німеччині, Польщі, Словенії, Велико- британії, Франції, Англії та США. Зазначається, що для України важливим є досвід адміністративно-правового забезпечення організації та діяль- ності регіональних прокуратур держав-членів ЄС, адже Україна прагне набути повноправного членства в Євро- пейському Союзі, тому позитивний досвід організації діяльності прокурорів у вказаних державах може бути запо- зичений з метою впровадження в національну юридичну практику. Зокрема, доцільно запозичити французьку модель єдності судового корпусу, яка випливає із взаємопов’язаних функцій суддів і прокурорів, коли прокурор може в будь-який момент своєї кар’єри стати суддею й навпаки. Така можливість переміщення між суддівським корпусом і прокуратурою стане джерелом збагачення професійного досвіду та сприятиме вдосконаленню систе- ми органів прокуратури й правосуддя загалом. Підготовку як прокурорів, так і суддів може здійснювати єдиний навчальний центр, створений на основі тренінгового центру прокурорів та Національної школи суддів України. Сформульовано висновок про необхідність приведення адміністративно-правових засад організації та діяль- ності органів прокуратури України загалом і на регіональному рівні у відповідність до міжнародних стандартів діяльності прокурорів, норм і принципів права ЄС з урахуванням національних правових традицій і звичаїв, рівня правової культури громадян України.
Keywords: У науковій публікації проаналізовано зарубіжний досвід адміністративно-правового забезпечення організації та діяльності регіональних прокуратур у зарубіжних країнах. Методологія дослідження ґрунтується на органічному поєднанні філософських, загальнонаукових і спеціаль- но-юридичних методів дослідження. Серед останніх більшою мірою застосовуються методи порівняльного пра- вознавства, юридичної догматики та методи юридичного моделювання. Досліджено позитивний досвід організації діяльності прокуратури в Німеччині, Польщі, Словенії, Велико- британії, Франції, Англії та США. Зазначається, що для України важливим є досвід адміністративно-правового забезпечення організації та діяль- ності регіональних прокуратур держав-членів ЄС, адже Україна прагне набути повноправного членства в Євро- пейському Союзі, тому позитивний досвід організації діяльності прокурорів у вказаних державах може бути запо- зичений з метою впровадження в національну юридичну практику. Зокрема, доцільно запозичити французьку модель єдності судового корпусу, яка випливає із взаємопов’язаних функцій суддів і прокурорів, коли прокурор може в будь-який момент своєї кар’єри стати суддею й навпаки. Така можливість переміщення між суддівським корпусом і прокуратурою стане джерелом збагачення професійного досвіду та сприятиме вдосконаленню систе- ми органів прокуратури й правосуддя загалом. Підготовку як прокурорів, так і суддів може здійснювати єдиний навчальний центр, створений на основі тренінгового центру прокурорів та Національної школи суддів України. Сформульовано висновок про необхідність приведення адміністративно-правових засад організації та діяль- ності органів прокуратури України загалом і на регіональному рівні у відповідність до міжнародних стандартів діяльності прокурорів, норм і принципів права ЄС з урахуванням національних правових традицій і звичаїв, рівня правової культури громадян України.

ПРИПИНЕННЯ ДІЇ АДМІНІСТРАТИВНИХ АКТІВ: ПОНЯТТЯ Й ПІДСТАВИ

Олена Мілієнко

кандидат юридичних наук, здобувач наукового ступеня доктора наук кафедри адміністративного та господарського права
Запорізький національний університет (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3364-1774

Anotation. Статтю присвячено аналізу поняття й підстав припинення дії адміністративних актів. Констатова- но, що припинення дії адміністративного акта – це момент, із якого він перестає впливати на права, обов’язки чи законні інтереси осіб, тобто стає неможливою реалізація приписів, що в ньому містяться. Більш обґрунтованим визнано поділ підстав припинення дії адміністративних актів на фактичні та юридичні, оскільки саме цей поділ дає змогу найефективніше дослідити способи припинення дії індивідуальних адміні- стративних актів. Указано, що фактичне припинення чинності адміністративних актів відбувається саме собою, автоматично, у зв’язку з настанням певного факту або юридичної події, пов’язаних із виконанням (реалізацією) адміністративного акта, тому немає потреби в спеціальному волевиявленні або виданні адміністративного акта, спрямованого на їх припинення. Підставами припинення адміністративним актом чинності визначено: а) виконання адміністративного акта; б) припинення дії адміністративного акта у зв’язку із закінченням строку чи з інших причин; в) відкликання правомірного адміністративного акта адміністративним органом, що його видав; г) визнання недійсним проти- правного адміністративного акта адміністративним органом, що його видав; д) скасування протиправного адміні- стративного акта в порядку адміністративного оскарження або судом.
Keywords: Статтю присвячено аналізу поняття й підстав припинення дії адміністративних актів. Констатова- но, що припинення дії адміністративного акта – це момент, із якого він перестає впливати на права, обов’язки чи законні інтереси осіб, тобто стає неможливою реалізація приписів, що в ньому містяться. Більш обґрунтованим визнано поділ підстав припинення дії адміністративних актів на фактичні та юридичні, оскільки саме цей поділ дає змогу найефективніше дослідити способи припинення дії індивідуальних адміні- стративних актів. Указано, що фактичне припинення чинності адміністративних актів відбувається саме собою, автоматично, у зв’язку з настанням певного факту або юридичної події, пов’язаних із виконанням (реалізацією) адміністративного акта, тому немає потреби в спеціальному волевиявленні або виданні адміністративного акта, спрямованого на їх припинення. Підставами припинення адміністративним актом чинності визначено: а) виконання адміністративного акта; б) припинення дії адміністративного акта у зв’язку із закінченням строку чи з інших причин; в) відкликання правомірного адміністративного акта адміністративним органом, що його видав; г) визнання недійсним проти- правного адміністративного акта адміністративним органом, що його видав; д) скасування протиправного адміні- стративного акта в порядку адміністративного оскарження або судом.

ЩОДО ПИТАННЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ УКРАЇНИ

Віталій Нестор

кандидат юридичних наук

ORCID ID: 0000-0002-8194-1392

Anotation. В Україні муніципальна реформа відбувається з моменту проголошення незалежності країни. Її черговий етап передбачає найбільш ґрунтовну за всі роки незалежності подію – перегляд адміністративно- територіального поділу країни та децентралізацію публічної влади. Важливим науковим завданням є доктриналь- не забезпечення цих процесів, які відбуваються в державі. А отже, тема дослідження є актуальною та своєчасною. Метою статті є дослідити проектні роботи щодо внесення змін до Конституції України 1996 року щодо нового адміністративно-територіального поділу. Завданнями, спрямованими на досягнення цієї мети, є проаналізувати текст кожного з наявних проектів (2014–2019 роки). Дослідження побудовано на основі превалювання порівняльно-правового методу. Також застосовуються такі методи, притаманні юридичній науці, як синтез, аналіз, дедукція, індукція. При проведенні дослідження автор спирався на онтологічний і діалектичний підходи до вирішення сформульованої проблеми. Варто зазначити, що цілком імовірно, що доволі скоро в Україні не залишиться адміністративно-територіаль- ної одиниці з назвою «місто». Справа в тому, що черговий етап муніципальної реформи передбачає перегляд наявного адміністративно- територіального устрою. Відповідно до проектів законів про внесення змін до Конституції України 1996 року, передбачається, що всі населені пункти будуть іменуватися «громадами», а отже, доля «міст» як адміністративно- територіальних одиниць є не дуже зрозумілою, з огляду на відсутність конституційного підґрунтя для наступного етапу муніципальної реформи. Варто погодитися з думкою цих і багатьох інших дослідників, які не поспішають цілком позитивно оцінювати поточний етап муніципальної реформи. Наведені вище приклади свідчать про те, що основне для кожної рефор- ми – її конституційне підґрунтя – поки що далеко від належного з погляду юридичної техніки викладення запро- понованих змін до Основного Закону України 1996 року. Нині в Україні доцільно рекомендувати призупинити хід муніципальної реформи, доки не будуть сформовані його конституційні основи. У цьому вбачаються перспективи подальших досліджень у такому напрямі.
Keywords: В Україні муніципальна реформа відбувається з моменту проголошення незалежності країни. Її черговий етап передбачає найбільш ґрунтовну за всі роки незалежності подію – перегляд адміністративно- територіального поділу країни та децентралізацію публічної влади. Важливим науковим завданням є доктриналь- не забезпечення цих процесів, які відбуваються в державі. А отже, тема дослідження є актуальною та своєчасною. Метою статті є дослідити проектні роботи щодо внесення змін до Конституції України 1996 року щодо нового адміністративно-територіального поділу. Завданнями, спрямованими на досягнення цієї мети, є проаналізувати текст кожного з наявних проектів (2014–2019 роки). Дослідження побудовано на основі превалювання порівняльно-правового методу. Також застосовуються такі методи, притаманні юридичній науці, як синтез, аналіз, дедукція, індукція. При проведенні дослідження автор спирався на онтологічний і діалектичний підходи до вирішення сформульованої проблеми. Варто зазначити, що цілком імовірно, що доволі скоро в Україні не залишиться адміністративно-територіаль- ної одиниці з назвою «місто». Справа в тому, що черговий етап муніципальної реформи передбачає перегляд наявного адміністративно- територіального устрою. Відповідно до проектів законів про внесення змін до Конституції України 1996 року, передбачається, що всі населені пункти будуть іменуватися «громадами», а отже, доля «міст» як адміністративно- територіальних одиниць є не дуже зрозумілою, з огляду на відсутність конституційного підґрунтя для наступного етапу муніципальної реформи. Варто погодитися з думкою цих і багатьох інших дослідників, які не поспішають цілком позитивно оцінювати поточний етап муніципальної реформи. Наведені вище приклади свідчать про те, що основне для кожної рефор- ми – її конституційне підґрунтя – поки що далеко від належного з погляду юридичної техніки викладення запро- понованих змін до Основного Закону України 1996 року. Нині в Україні доцільно рекомендувати призупинити хід муніципальної реформи, доки не будуть сформовані його конституційні основи. У цьому вбачаються перспективи подальших досліджень у такому напрямі.

ЩОДО ПИТАННЯ ВІДОМЧОЇ НОРМОТВОРЧОСТІ У СФЕРІ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ

Володимир Нікіфоренко

кандидат наук з державного управління, перший заступник голови
Державна прикордонна служба України (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1452-2312

Anotation. Стаття присвячена актуальним питанням відомчої нормотворчості у сфері безпеки державного кор- дону. Визначено підхід до розуміння відомчих нормативно-правових актів, які регулюють діяльність у сфері забез- печення безпеки державного кордону. Досліджено відомчі акти Міністерства внутрішніх справ України й Адміні- страції Державної прикордонної служби України. Визначено їх спрямованість на врегулювання відносин з питань реалізації державної політики у сфері охорони та захисту державного кордону. Проаналізовано відомчі нормативно- правові акти, які мають домінуюче значення в системі правових актів з питань регулювання прикордонної сфери. Установлено провідну роль Міністерства внутрішніх справ України в унормуванні питань з визначення завдань і функцій, повноважень, прав та обов’язків, організації управління й забезпечення діяльності, координації та взаємо- дії органів Державної прикордонної служби України, а також інших питань здійснення прикордонного контролю.
Keywords: Стаття присвячена актуальним питанням відомчої нормотворчості у сфері безпеки державного кор- дону. Визначено підхід до розуміння відомчих нормативно-правових актів, які регулюють діяльність у сфері забез- печення безпеки державного кордону. Досліджено відомчі акти Міністерства внутрішніх справ України й Адміні- страції Державної прикордонної служби України. Визначено їх спрямованість на врегулювання відносин з питань реалізації державної політики у сфері охорони та захисту державного кордону. Проаналізовано відомчі нормативно- правові акти, які мають домінуюче значення в системі правових актів з питань регулювання прикордонної сфери. Установлено провідну роль Міністерства внутрішніх справ України в унормуванні питань з визначення завдань і функцій, повноважень, прав та обов’язків, організації управління й забезпечення діяльності, координації та взаємо- дії органів Державної прикордонної служби України, а також інших питань здійснення прикордонного контролю.

ПРОВЕДЕНИЕ СЛЕДСТВЕННЫХ (РОЗЫСКНЫХ) И ДРУГИХ ПРОЦЕССУАЛЬНЫХ ДЕЙСТВИЙ, НАПРАВЛЕННЫХ НА ПОЛУЧЕНИЕ ИНФОРМАЦИИ С МАТЕРИАЛЬНЫХ ИСТОЧНИКОВ, ПРИ РАССЛЕДОВАНИИ ПРЕСТУПЛЕНИЙ В СФЕРЕ ТРУДОУСТРОЙСТВА ЗА ГРАНИЦЕЙ

Николай Павлик

аспирант кафедры криминалистики и судебной медицины
Национальная академия внутренних дел (Киев, Украина)

ORCID ID: 0000-0002-6844-9360

Anotation. Целью статьи является установление особенностей проведения следственных (розыскных) и других процессуальных действий, направленных на получение информации с материальных источников, при расследовании преступлений в сфере трудоустройства за рубежом. В статье рассматриваются вопросы проведе- ния обыска, следственного осмотра, временного доступа к вещам и документам, процедура проведения данных процессуальных действий, акцентируется внимание на сходных моментах и отличиях. Акцентируется, что все действия по трудоустройству за рубежом сопровождаются оформлением ряда документов, которые предъявля- ются в разные инстанции, использованием других материальных источников. Поэтому изъятие и изучение их содержания может предоставить важную информацию о преступной деятельности в этой сфере. Приводится перечень служб, в которые необходимо обращаться с ходатайством про временный доступ к вещам и документам. Рассматривается перечень объектов, которые подлежат изъятию и дальнейшему изучению. Сделан вывод, что наиболее распространенными процессуальными действиями, направленными на получение информации с мате- риальных источников, являются следственный осмотр и обыск, в ходе которых можно получить и исследовать информацию, имеющую доказательственное значение. При расследовании преступлений, связанных с трудоу- стройством за границей, объектами изъятия в основном являются фотографии, предоставленные потерпевшим лицом для составления документов; заполненные анкеты; паспорта гражданина Украины на имя разных лиц и их копии; загранпаспорта и их копии; оригинал и копия медицинской страховки на имя разных лиц; товарные чеки за оплату услуг по трудоустройству; банковские счета; договоры на посредничество в трудоустройстве; трудовые контракты; свидетельства о государственной регистрации физического лица-предпринимателя; копии или ори- гиналы лицензии на предоставление услуг по трудоустройству; расписки; документы об образовании граждан; справки о присвоении идентификационного кода; заявления на получение визы и тому подобное.
Keywords: Целью статьи является установление особенностей проведения следственных (розыскных) и других процессуальных действий, направленных на получение информации с материальных источников, при расследовании преступлений в сфере трудоустройства за рубежом. В статье рассматриваются вопросы проведе- ния обыска, следственного осмотра, временного доступа к вещам и документам, процедура проведения данных процессуальных действий, акцентируется внимание на сходных моментах и отличиях. Акцентируется, что все действия по трудоустройству за рубежом сопровождаются оформлением ряда документов, которые предъявля- ются в разные инстанции, использованием других материальных источников. Поэтому изъятие и изучение их содержания может предоставить важную информацию о преступной деятельности в этой сфере. Приводится перечень служб, в которые необходимо обращаться с ходатайством про временный доступ к вещам и документам. Рассматривается перечень объектов, которые подлежат изъятию и дальнейшему изучению. Сделан вывод, что наиболее распространенными процессуальными действиями, направленными на получение информации с мате- риальных источников, являются следственный осмотр и обыск, в ходе которых можно получить и исследовать информацию, имеющую доказательственное значение. При расследовании преступлений, связанных с трудоу- стройством за границей, объектами изъятия в основном являются фотографии, предоставленные потерпевшим лицом для составления документов; заполненные анкеты; паспорта гражданина Украины на имя разных лиц и их копии; загранпаспорта и их копии; оригинал и копия медицинской страховки на имя разных лиц; товарные чеки за оплату услуг по трудоустройству; банковские счета; договоры на посредничество в трудоустройстве; трудовые контракты; свидетельства о государственной регистрации физического лица-предпринимателя; копии или ори- гиналы лицензии на предоставление услуг по трудоустройству; расписки; документы об образовании граждан; справки о присвоении идентификационного кода; заявления на получение визы и тому подобное.

КОНТРАБАНДА – ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИЙ ЧИ ТРАНСГРАНИЧНИЙ ЗЛОЧИН: ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ

Галина Паламарчук

викладач кафедри кримінального права, процесу та криміналістики
Міжнародний гуманітарний університет (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-5189-8952

Anotation. Стаття присвячена такому злочину, як контрабанда, який розглядається в контексті феномену транснаціональної злочинності. Надається визначення понять «транскордонності» та «транснаціональності», вказується на співвідношення цих термінів за змістом між собою. Аналізуються і ознаки транснаціональні зазна- ченого злочину. Наводиться аргументація щодо транскордонності контрабанди – злочину, який є безпосередньо пов’язаним із перетинанням певними товарами/предметами кордону тієї чи іншої держави. Основними методами проведення дослідження за вказаною тематикою є аналіз та порівняння розглядуваних суспільних явищ. Також зазначається теза щодо перспективності об’єднання видів контрабанди в один вид злочину. Зазначається доціль- ність розташування такого злочину в розділі злочинів у сфері недоторканності державного кордону, оскільки вчи- нення контрабанди призводить до певного порушення безпеки держави, зокрема економічної, адже контрабанда становить загрозу для економічних інтересів країни, громадської та національної безпеки держави загалом.
Keywords: Стаття присвячена такому злочину, як контрабанда, який розглядається в контексті феномену транснаціональної злочинності. Надається визначення понять «транскордонності» та «транснаціональності», вказується на співвідношення цих термінів за змістом між собою. Аналізуються і ознаки транснаціональні зазна- ченого злочину. Наводиться аргументація щодо транскордонності контрабанди – злочину, який є безпосередньо пов’язаним із перетинанням певними товарами/предметами кордону тієї чи іншої держави. Основними методами проведення дослідження за вказаною тематикою є аналіз та порівняння розглядуваних суспільних явищ. Також зазначається теза щодо перспективності об’єднання видів контрабанди в один вид злочину. Зазначається доціль- ність розташування такого злочину в розділі злочинів у сфері недоторканності державного кордону, оскільки вчи- нення контрабанди призводить до певного порушення безпеки держави, зокрема економічної, адже контрабанда становить загрозу для економічних інтересів країни, громадської та національної безпеки держави загалом.

ОКРЕМА ДУМКА СУДДІ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ЯК ПРОЯВ ПРИНЦИПУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ

Павло Прохоров

аспірант кафедри цивільного процесу Національного університету «Одеська юридична академія», суддя
Київський районний суд міста Одеси (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2504-0386

Anotation. Якщо справа розглядається колегіально, суддя, не згідний з іншими суддями, має право висловити власну окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, але долучається до матеріалів справи. Установ- лено, що в більшості випадків нормативного обов’язку письмово викладати свою незгоду з винесеним рішенням українське законодавство не містить, реалізація права висловлення своєї незгоди залишається на розсуд судді. Чинним законодавством не встановлено положень щодо настання певних правових наслідків на підставі окремої думки судді. Цей судовий акт є радше додатковим і стосується конкретної справи. На основі аналізу емпіричних даних установлено, що в судовій практиці України наявні випадки, коли Велика Палата Верхо- вного Суду при вирішенні схожої справи врахувала аргументи, викладені в окремій думці суддів. У статті сформульовано пропозицію щодо вдосконалення інституту окремої думки судді як прояву його незалежності. Пропонується закріпити єдиний підхід визначення окремої думки судді, а також установити вимоги щодо форми та змісту такого судового акта. За результатами проведеного дослідження констатується, що, хоча викладення окремої думки й не є обов’язковим, суддям варто шукати розумний баланс і в кожному конкретному випадку враховувати значи- мість мотивів власної незгоди для підсумкового результату вирішення справи, а також зважати на кількість суддів, які висловлюють аргументи, що відрізняються від компромісної позиції.
Keywords: Якщо справа розглядається колегіально, суддя, не згідний з іншими суддями, має право висловити власну окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, але долучається до матеріалів справи. Установ- лено, що в більшості випадків нормативного обов’язку письмово викладати свою незгоду з винесеним рішенням українське законодавство не містить, реалізація права висловлення своєї незгоди залишається на розсуд судді. Чинним законодавством не встановлено положень щодо настання певних правових наслідків на підставі окремої думки судді. Цей судовий акт є радше додатковим і стосується конкретної справи. На основі аналізу емпіричних даних установлено, що в судовій практиці України наявні випадки, коли Велика Палата Верхо- вного Суду при вирішенні схожої справи врахувала аргументи, викладені в окремій думці суддів. У статті сформульовано пропозицію щодо вдосконалення інституту окремої думки судді як прояву його незалежності. Пропонується закріпити єдиний підхід визначення окремої думки судді, а також установити вимоги щодо форми та змісту такого судового акта. За результатами проведеного дослідження констатується, що, хоча викладення окремої думки й не є обов’язковим, суддям варто шукати розумний баланс і в кожному конкретному випадку враховувати значи- мість мотивів власної незгоди для підсумкового результату вирішення справи, а також зважати на кількість суддів, які висловлюють аргументи, що відрізняються від компромісної позиції.

ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Сабіна Ратушна

аспірантка кафедри трудового, земельного та господарського права юридичного факультету
Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова (Хмельницький, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6180-2512

Anotation. У положеннях наукової статті автор розкриває особливості формування права спільної власності на землю в зарубіжних країнах. У процесі дослідження використано такі методи наукового пізнання: загально- наукові (метод системного, логічного аналізу та синтезу, комплексного аналізу), а також спеціальні правові мето- ди дослідження (порівняльно-правовий, конкретизації і тлумачення правових норм, історико-правовий). Зміст наукового дослідження включає теоретичні підходи й аналіз законодавства держав романо-германської правової системи, що визначають підстави виникнення права спільної сумісної власності, при цьому особлива увага приді- лена земельним відносинам. За наслідками дослідження розкривається суб’єктний склад, умови виникнення пра- ва спільної сумісної власності в зарубіжних країнах, а також установлено особливості відповідної правової форми використання земель. Зокрема, право спільної власності на земельну ділянку автор зараховує до видів приватної власності на землю, яка характеризується множинністю суб’єктів права власності, натомість відносно речі зага- лом співвласники розглядаються як одна особа. Автор доходить висновку, що існування спільної власності зага- лом і сумісної зокрема ставиться в пряму залежність від наявності правового регулювання, відтак право спільної сумісної власності може виникати, як правило, лише в силу прямого припису закону. Інститут спільної сумісної власності на земельні ділянки досить затребуваний у країнах романо-германської правової системи, застосову- ється для регулювання діяльності товариств, фермерських господарств, а також сімейних і спадкових відносини. Характерною особливістю спільної власності є виникнення зобов’язальних відносин та обмежень щодо самостій- ного розпорядження річчю загалом та окремої частки. Також звертається увага на можливість запозичення окре- мих положень правового регулювання, що стосуються спільної сумісної власності товариств, а також обмежень у виділенні частки з масиву земель спільної власності, зокрема, для фермерського господарства, що потребує подальших досліджень у відповідному напрямі.
Keywords: У положеннях наукової статті автор розкриває особливості формування права спільної власності на землю в зарубіжних країнах. У процесі дослідження використано такі методи наукового пізнання: загально- наукові (метод системного, логічного аналізу та синтезу, комплексного аналізу), а також спеціальні правові мето- ди дослідження (порівняльно-правовий, конкретизації і тлумачення правових норм, історико-правовий). Зміст наукового дослідження включає теоретичні підходи й аналіз законодавства держав романо-германської правової системи, що визначають підстави виникнення права спільної сумісної власності, при цьому особлива увага приді- лена земельним відносинам. За наслідками дослідження розкривається суб’єктний склад, умови виникнення пра- ва спільної сумісної власності в зарубіжних країнах, а також установлено особливості відповідної правової форми використання земель. Зокрема, право спільної власності на земельну ділянку автор зараховує до видів приватної власності на землю, яка характеризується множинністю суб’єктів права власності, натомість відносно речі зага- лом співвласники розглядаються як одна особа. Автор доходить висновку, що існування спільної власності зага- лом і сумісної зокрема ставиться в пряму залежність від наявності правового регулювання, відтак право спільної сумісної власності може виникати, як правило, лише в силу прямого припису закону. Інститут спільної сумісної власності на земельні ділянки досить затребуваний у країнах романо-германської правової системи, застосову- ється для регулювання діяльності товариств, фермерських господарств, а також сімейних і спадкових відносини. Характерною особливістю спільної власності є виникнення зобов’язальних відносин та обмежень щодо самостій- ного розпорядження річчю загалом та окремої частки. Також звертається увага на можливість запозичення окре- мих положень правового регулювання, що стосуються спільної сумісної власності товариств, а також обмежень у виділенні частки з масиву земель спільної власності, зокрема, для фермерського господарства, що потребує подальших досліджень у відповідному напрямі.

ЗАПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ ЩОДО МЕХАНІЗМУ СПРАВЛЯННЯ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ ТА ЗБОРІВ

Аліна Рижий

аспірант кафедри цивільного, адміністративного та фінансового права
Класичний приватний університет (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9796-3078

Anotation. У статті досліджені особливості справляння місцевих податків і зборів в Україні та зарубіжних країнах. Проаналізовано правові засади місцевого оподаткування в європейських країнах. Приділено увагу досві- ду адміністрування місцевих податкових платежів таких країн, як Німеччина, Франція, Великобританія, Іспанія. На підставі аналізу міжнародного досвіду справляння місцевих податків та зборів були зроблені висновки щодо податку на нерухоме майно як найефективнішого місцевого податку, який забезпечує регулярне надходження до бюджетів, простий в адмініструванні та здатний конкурувати із загальнодержавними податками в частині бази оподаткування та обсягу надходжень до місцевих бюджетів. Приділено увагу дослідженню основних елементів податку, зокрема податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Запропоновано внести зміни до Податкового кодексу України та додати до категорії платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, орендарів нерухомого майна, які використовують нерухомість для ведення підприємницької діяльності. Запропоновано внести зміни до Податкового кодексу України також у частині збільшення ставки податку на нерухоме майно або встановлення єдиного розміру податку на місяць з урахуванням особливостей та призначення нерухомості. Доведено, що підвищення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, розширення кола платників цього податку матиме свої наслідки у вигляді збільшення доходів місцевих бюджетів в Україні.
Keywords: У статті досліджені особливості справляння місцевих податків і зборів в Україні та зарубіжних країнах. Проаналізовано правові засади місцевого оподаткування в європейських країнах. Приділено увагу досві- ду адміністрування місцевих податкових платежів таких країн, як Німеччина, Франція, Великобританія, Іспанія. На підставі аналізу міжнародного досвіду справляння місцевих податків та зборів були зроблені висновки щодо податку на нерухоме майно як найефективнішого місцевого податку, який забезпечує регулярне надходження до бюджетів, простий в адмініструванні та здатний конкурувати із загальнодержавними податками в частині бази оподаткування та обсягу надходжень до місцевих бюджетів. Приділено увагу дослідженню основних елементів податку, зокрема податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Запропоновано внести зміни до Податкового кодексу України та додати до категорії платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, орендарів нерухомого майна, які використовують нерухомість для ведення підприємницької діяльності. Запропоновано внести зміни до Податкового кодексу України також у частині збільшення ставки податку на нерухоме майно або встановлення єдиного розміру податку на місяць з урахуванням особливостей та призначення нерухомості. Доведено, що підвищення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, розширення кола платників цього податку матиме свої наслідки у вигляді збільшення доходів місцевих бюджетів в Україні.

ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ЗМІСТ ДОГОВОРУ ПРО УЧАСТЬ У ФОНДІ ФІНАНСУВАННЯ БУДІВНИЦТВА

Тарас Рим

кандидат юридичних наук, суддя
Господарський суд Львівської області (Львів, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-0172-7055

Anotation. Стаття присвячена дослідженню деяких аспектів визначення змісту договору про участь у фонді фінансування будівництва. Автор обґрунтовує, що інвестиційні відносини в цій сфері характеризуються складни- ми взаємозв’язками. Отже, визначення предмета договору про участь у фонді фінансування будівництва є важли- вим як із теоретичної, так і з практичної точки зору. У статті зазначається, що договір про участь у фонді фінансування будівництва за своєю правовою природою є змішаним, адже поєднує в собі положення про надання послуг, купівлю-продаж (передання нерухомого майна в майбутньому). Автор зазначає, що предметом договору управління майном є надання фінансовою компанією (управителем) послуг з управління коштами фонду фінансування будівництва, у зв’язку з цим критикує відповідні положення закону, які предметом цього договору визначають власне майно, що передається в управління. У статті значна увага присвячена поняттю вимірної одиниці об’єкта інвестування, а також діям, які управи- тель може вчиняти з вимірною одиницею. Закріплення вимірної одиниці в системі обліку майнових прав є одним з елементів юридичного складу, з настанням якого виникають інвестиційні правовідносини, довірче управління майном та майнові права на об’єкт інвестування. Що стосується відкріплення об’єкта інвестування, то автор обґрунтовує позицію, за якої ця дія за своєю право- вою природою є заходом оперативного впливу, спрямованим на захист прав управителя у разі порушення дові- рителем узятих на себе зобов’язань. У статті автор аналізує судову практику, яка стосується визначення правової природи відносин, які виникають між установником управління та управителем, та обґрунтовує висновок, що ці відносини у відповідній части- ні є предметом правового регулювання законодавства про захист прав споживачів. Водночас, якщо інвестором виступає юридична особа, ці відносини регулюються винятково спеціальним законодавством у сфері будівництва житла та операціях із нерухомістю.
Keywords: Стаття присвячена дослідженню деяких аспектів визначення змісту договору про участь у фонді фінансування будівництва. Автор обґрунтовує, що інвестиційні відносини в цій сфері характеризуються складни- ми взаємозв’язками. Отже, визначення предмета договору про участь у фонді фінансування будівництва є важли- вим як із теоретичної, так і з практичної точки зору. У статті зазначається, що договір про участь у фонді фінансування будівництва за своєю правовою природою є змішаним, адже поєднує в собі положення про надання послуг, купівлю-продаж (передання нерухомого майна в майбутньому). Автор зазначає, що предметом договору управління майном є надання фінансовою компанією (управителем) послуг з управління коштами фонду фінансування будівництва, у зв’язку з цим критикує відповідні положення закону, які предметом цього договору визначають власне майно, що передається в управління. У статті значна увага присвячена поняттю вимірної одиниці об’єкта інвестування, а також діям, які управи- тель може вчиняти з вимірною одиницею. Закріплення вимірної одиниці в системі обліку майнових прав є одним з елементів юридичного складу, з настанням якого виникають інвестиційні правовідносини, довірче управління майном та майнові права на об’єкт інвестування. Що стосується відкріплення об’єкта інвестування, то автор обґрунтовує позицію, за якої ця дія за своєю право- вою природою є заходом оперативного впливу, спрямованим на захист прав управителя у разі порушення дові- рителем узятих на себе зобов’язань. У статті автор аналізує судову практику, яка стосується визначення правової природи відносин, які виникають між установником управління та управителем, та обґрунтовує висновок, що ці відносини у відповідній части- ні є предметом правового регулювання законодавства про захист прав споживачів. Водночас, якщо інвестором виступає юридична особа, ці відносини регулюються винятково спеціальним законодавством у сфері будівництва житла та операціях із нерухомістю.

ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ НАСЛІДКІВ ЗЛОЧИНУ У КРИМІНАЛІСТИЦІ

Євгеній Рожик

аспірант кафедри криміналістики
Національний університет «Одеська юридична академія» (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-8186-2574

Anotation. У статті проводиться теоретичне дослідження поняття та сутність наслідків злочину в криміна- лістиці та інших науках кримінального циклу. Обґрунтовується, що наслідки злочину як категорія науки кримі- налістики є порівняно новою та такою, що проходить етап становлення. Вона більш притаманна іншим наукам кримінального циклу: кримінального права та кримінології тощо. У зв’язку з цим дослідження наслідків у кримі- налістиці варто проводити в концептуальному симбіозі з результатами наукових напрацювань у вказаних науках. Зазначається, що криміналістика за своєю суттю є прикладною, що обмежує та визначає предмет цієї роботи. Для термінологічної точності в цій статті буде проведене дослідження поняття та змісту наслідків злочину як із пози- цій криміналістики, так і інших наук кримінального циклу, що видається абсолютно виправданим. На підставі аналізу категорій «сліди злочину» та «шкода злочину» обґрунтовано, що вказані категорії погли- наються категорією «наслідки злочину». Так, найширшою категорією є «наслідки злочину», яка включає в себе сліди злочину, а також шкоду, завдану злочином. Так, усі сліди події злочину є наслідками злочину, так само і шкода злочину є наслідком злочину. Однак не всі наслідки злочину є шкодою самого злочину. Тобто наслідки злочину – це зміни в навколишньому матеріальному середовищі та ідеальні відображення, які виникають внаслі- док події злочину та містять інформацію про слідову картину та злочинний результат.
Keywords: У статті проводиться теоретичне дослідження поняття та сутність наслідків злочину в криміна- лістиці та інших науках кримінального циклу. Обґрунтовується, що наслідки злочину як категорія науки кримі- налістики є порівняно новою та такою, що проходить етап становлення. Вона більш притаманна іншим наукам кримінального циклу: кримінального права та кримінології тощо. У зв’язку з цим дослідження наслідків у кримі- налістиці варто проводити в концептуальному симбіозі з результатами наукових напрацювань у вказаних науках. Зазначається, що криміналістика за своєю суттю є прикладною, що обмежує та визначає предмет цієї роботи. Для термінологічної точності в цій статті буде проведене дослідження поняття та змісту наслідків злочину як із пози- цій криміналістики, так і інших наук кримінального циклу, що видається абсолютно виправданим. На підставі аналізу категорій «сліди злочину» та «шкода злочину» обґрунтовано, що вказані категорії погли- наються категорією «наслідки злочину». Так, найширшою категорією є «наслідки злочину», яка включає в себе сліди злочину, а також шкоду, завдану злочином. Так, усі сліди події злочину є наслідками злочину, так само і шкода злочину є наслідком злочину. Однак не всі наслідки злочину є шкодою самого злочину. Тобто наслідки злочину – це зміни в навколишньому матеріальному середовищі та ідеальні відображення, які виникають внаслі- док події злочину та містять інформацію про слідову картину та злочинний результат.

ДІЯЛЬНІСТЬ ЯЛТИНСЬКОЇ КІНОФАБРИКИ У 1920-І РР. ЯК ЕТАП СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КІНЕМАТОГРАФУ

Ольга Сахно

аспірантка кафедри новітньої історії України
Запорізький національний університет (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1011-5197

Anotation. У положеннях наукової статті авторкою досліджується становлення та функціонування кінофа- брики у Ялті та її взаємини із державною організацією – Всеукраїнським фотокіноуправлінням (далі – ВУФКУ), яка керувала всією кіногалуззю УСРР протягом 1922–1930-х років. Завдяки аналізу архівних документів, а також тогочасної кінопреси з’ясовано, що на початку 1920-х років Ялтинська кінофабрика, яка уособлювала собою кримську кіномережу, була відновлена та забезпечена безперешкодним функціонуванням саме українськи- ми зусиллями. У статті наводяться статистичні архівні дані щодо кількості режисерів, які працювали у Ялті. Акцентується увага на погіршенні відносин між ВУФКУ та Кримським Народним комісаріатом освіти (далі – КримНКО) наприкінці 1920-х років у зв’язку із розпочатим будівництвом нової кінофабрики у Києві та землетру- сом, який стався у Криму в 1927 році. Наводяться факти того, що кримський уряд намагався поновити орендний договір та очікував матеріальної допомоги для відбудови Ялтинської кінофабрики саме від Української республі- ки, незважаючи на те, що формально Крим на той період часу не входив до складу УСРР.
Keywords: У положеннях наукової статті авторкою досліджується становлення та функціонування кінофа- брики у Ялті та її взаємини із державною організацією – Всеукраїнським фотокіноуправлінням (далі – ВУФКУ), яка керувала всією кіногалуззю УСРР протягом 1922–1930-х років. Завдяки аналізу архівних документів, а також тогочасної кінопреси з’ясовано, що на початку 1920-х років Ялтинська кінофабрика, яка уособлювала собою кримську кіномережу, була відновлена та забезпечена безперешкодним функціонуванням саме українськи- ми зусиллями. У статті наводяться статистичні архівні дані щодо кількості режисерів, які працювали у Ялті. Акцентується увага на погіршенні відносин між ВУФКУ та Кримським Народним комісаріатом освіти (далі – КримНКО) наприкінці 1920-х років у зв’язку із розпочатим будівництвом нової кінофабрики у Києві та землетру- сом, який стався у Криму в 1927 році. Наводяться факти того, що кримський уряд намагався поновити орендний договір та очікував матеріальної допомоги для відбудови Ялтинської кінофабрики саме від Української республі- ки, незважаючи на те, що формально Крим на той період часу не входив до складу УСРР.

ГРАЖДАНСКОЕ ОБЩЕСТВО КАК СУБЪЕКТ КИНОЛОГИЧЕСКОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ ПРАВООХРАНИТЕЛЬНОЙ СФЕРЫ

Вадим Селюков

кандидат юридических наук, доцент, доцент кафедры полицейской деятельности и публичного администрирования
Харьковский национальный университет внутренних дел (Харьков, Украина)

ORCID ID: 0000-0002-6690-6484

Anotation. Правоохранительная сфера является очень обширной по своей структуре сфера общественных отношений, которая, несомненно, охватывает и общественные институции. Именно они могут считаться главны- ми и ключевыми субъектами кинологического обеспечения, а именно потому, что большинство из негосударствен- ных кинологических организаций тем либо иным способом взаимодействуют с государственными и тем либо иным способом участвуют в правоохранительной деятельности. Стоит отметить, что само гражданское общество не может являться субъектом исследуемой деятельности, поэтому в статье сделан акцент именно на ключевых его институциях – общественных организациях. В контексте исследуемых отношений особое внимание уделено значению такого понятия, как гражданское общество. Проанализированы точки зрения разных ученых с целью определения оптимального содержания понятия «гражданское общество» именно в контексте кинологического обеспечения правоохранительной деятельности. Отмечено, что, исходя из того, что кинологическое обеспечение является достаточно широким по своему содержанию понятием, стоит отметить, что существует несколько групп институтов, имеющих отношение к кинологическому обеспечению правоохранительной деятельности в Украине в контексте создания возможностей для реализации прав граждан в сфере кинологической деятельности и содер- жания домашних животных, а также защита их интересов. Кинологическая деятельность не может существовать без таких реальных влиятельных институтов гражданского общества – ветеринарные учреждения, общественные организации, медицинские учреждения, – все эти органы тем или иным образом раскрывают потенциал собак, который в дальнейшем общество, в том числе государственные субъекты правоохранительной деятельности, использует в пользу человечества для обеспечения его безопасности и поддержания правопорядка.
Keywords: Правоохранительная сфера является очень обширной по своей структуре сфера общественных отношений, которая, несомненно, охватывает и общественные институции. Именно они могут считаться главны- ми и ключевыми субъектами кинологического обеспечения, а именно потому, что большинство из негосударствен- ных кинологических организаций тем либо иным способом взаимодействуют с государственными и тем либо иным способом участвуют в правоохранительной деятельности. Стоит отметить, что само гражданское общество не может являться субъектом исследуемой деятельности, поэтому в статье сделан акцент именно на ключевых его институциях – общественных организациях. В контексте исследуемых отношений особое внимание уделено значению такого понятия, как гражданское общество. Проанализированы точки зрения разных ученых с целью определения оптимального содержания понятия «гражданское общество» именно в контексте кинологического обеспечения правоохранительной деятельности. Отмечено, что, исходя из того, что кинологическое обеспечение является достаточно широким по своему содержанию понятием, стоит отметить, что существует несколько групп институтов, имеющих отношение к кинологическому обеспечению правоохранительной деятельности в Украине в контексте создания возможностей для реализации прав граждан в сфере кинологической деятельности и содер- жания домашних животных, а также защита их интересов. Кинологическая деятельность не может существовать без таких реальных влиятельных институтов гражданского общества – ветеринарные учреждения, общественные организации, медицинские учреждения, – все эти органы тем или иным образом раскрывают потенциал собак, который в дальнейшем общество, в том числе государственные субъекты правоохранительной деятельности, использует в пользу человечества для обеспечения его безопасности и поддержания правопорядка.

ПЕРШОПОЧАТКОВІ ТА ПОДАЛЬШІ СЛІДЧІ ДІЇ РОЗСЛІДУВАННЯ УМИСНИХ ВБИВСТВ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У ПЕРІОД ПРОВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ

Іван Сиводєд

аспірант кафедри криміналістики Національного університету «Одеська юридична академія», прокурор відділу
Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-2057-9609

Anotation. Наукова стаття присвячена проблемам особливостей проведення невідкладних слідчих дій та роз- шукових заходів встановлення підозрюваних осіб, які скоїли умисне вбивство військовослужбовців під час прове- дення бойових дій, у період проведення антитерористичної операції на сході України. Зазначається, що науковця- ми на достатньому рівні досліджені особливості початкового етапу розслідування цих злочинів, але ми вважаємо, що питанням подальших слідчих дій розслідування умисних вбивств військовослужбовців під час бойових дій науковці приділяли увагу ще не на достатньому рівні. Зазначається, що встановлено певні проблеми в проведенні окремих слідчих дій, зокрема особливості огляду місця події, огляду трупу, допит підозрюваних осіб та свідків, слідчий експеримент, пошукові оперативні заходи встановлення та затримання розшукуваних осіб.
Keywords: Наукова стаття присвячена проблемам особливостей проведення невідкладних слідчих дій та роз- шукових заходів встановлення підозрюваних осіб, які скоїли умисне вбивство військовослужбовців під час прове- дення бойових дій, у період проведення антитерористичної операції на сході України. Зазначається, що науковця- ми на достатньому рівні досліджені особливості початкового етапу розслідування цих злочинів, але ми вважаємо, що питанням подальших слідчих дій розслідування умисних вбивств військовослужбовців під час бойових дій науковці приділяли увагу ще не на достатньому рівні. Зазначається, що встановлено певні проблеми в проведенні окремих слідчих дій, зокрема особливості огляду місця події, огляду трупу, допит підозрюваних осіб та свідків, слідчий експеримент, пошукові оперативні заходи встановлення та затримання розшукуваних осіб.

ПОНЯТТЯ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Мирослава Сірант

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри теорії та філософії права
Національний університет «Львівська політехніка» (Львів, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9393-2397

Anotation. У статті досліджується поняття ефективності механізму адміністративно-правового регулювання забезпечення екологічної безпеки в Україні. На основі чинного законодавства та думок учених щодо цієї пробле- матики в галузі адміністративного права досліджено особливості ефективності нормативно-правового регулю- вання. Невпинний розвиток суспільних відносин в адміністративному праві, удосконалення сучасних технологій, формування інформаційного суспільства не могли не вплинути на стан ефективності адміністративно-право- вого забезпечення екологічної безпеки. Ефективність механізму адміністративно-правового регулювання – це уміння публічної адміністрації на основі норм адміністративного права якісно та своєчасно відновлювати пору- шені права, свободи й законні інтереси фізичних і юридичних осіб, публічний інтерес держави та суспільства. Ефективність забезпечення екологічної безпеки існує через систему адміністративно-правових норм. Доведено, що ефективність механізму адміністративно-правового регулювання забезпечення екологічної безпеки, з погля- ду гносеології права, не може бути визначена без встановлення цілей, визначених державою, що відображають об’єктивні суспільні відносини, найбільш важливі цінності, які в певний відрізок часу можуть не мати норматив- ного оформлення, але забезпечуються на основі адміністративно-правових норм й одночасно регулюються під- законними нормами адміністративного права. Розглядаються законодавчі норми, думки провідних учених у цій сфері, зазначаються проблеми і шляхи їх вирішення. Зазначено, що до критеріїв оцінки ефективності функціонування механізму адміністративно-правового регу- лювання забезпечення екологічної безпеки в Україні доцільно віднести: відсутність оскаржень нормативно- правових актів; зменшення числа правопорушень; високий ступінь реалізації прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права (фізичних і юридичних осіб); правильне розуміння та сприйняття сенсу, змісту правових норм суб’єктами забезпечення екологічної безпеки, їх правильне використання тощо.
Keywords: У статті досліджується поняття ефективності механізму адміністративно-правового регулювання забезпечення екологічної безпеки в Україні. На основі чинного законодавства та думок учених щодо цієї пробле- матики в галузі адміністративного права досліджено особливості ефективності нормативно-правового регулю- вання. Невпинний розвиток суспільних відносин в адміністративному праві, удосконалення сучасних технологій, формування інформаційного суспільства не могли не вплинути на стан ефективності адміністративно-право- вого забезпечення екологічної безпеки. Ефективність механізму адміністративно-правового регулювання – це уміння публічної адміністрації на основі норм адміністративного права якісно та своєчасно відновлювати пору- шені права, свободи й законні інтереси фізичних і юридичних осіб, публічний інтерес держави та суспільства. Ефективність забезпечення екологічної безпеки існує через систему адміністративно-правових норм. Доведено, що ефективність механізму адміністративно-правового регулювання забезпечення екологічної безпеки, з погля- ду гносеології права, не може бути визначена без встановлення цілей, визначених державою, що відображають об’єктивні суспільні відносини, найбільш важливі цінності, які в певний відрізок часу можуть не мати норматив- ного оформлення, але забезпечуються на основі адміністративно-правових норм й одночасно регулюються під- законними нормами адміністративного права. Розглядаються законодавчі норми, думки провідних учених у цій сфері, зазначаються проблеми і шляхи їх вирішення. Зазначено, що до критеріїв оцінки ефективності функціонування механізму адміністративно-правового регу- лювання забезпечення екологічної безпеки в Україні доцільно віднести: відсутність оскаржень нормативно- правових актів; зменшення числа правопорушень; високий ступінь реалізації прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права (фізичних і юридичних осіб); правильне розуміння та сприйняття сенсу, змісту правових норм суб’єктами забезпечення екологічної безпеки, їх правильне використання тощо.

АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ОБЧИСЛЕННЯ ТА СПЛАТИ АКЦИЗНОГО ПОДАТКУ

Михайло Сіренко

аспірант кафедри фінансового права
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2863-3128

Anotation. У статті проведено аналіз процедур обчислення акцизного податку з урахуванням специфіки непря- мого оподаткування. Зроблено акцент на поліаспектності порядку визначення податкової бази по акцизному податку, що зумовлено наявністю різних груп підакцизних товарів, які суттєво відрізняються за своїми характе- ристиками. Звернено увагу на особливості обчислення акцизного податку для підакцизних товарів (продукції), вироблених із давальницької сировини. Охарактеризовано специфіку обчислення акцизного податку в операціях із тютюновими виробами, що зумовлена можливістю застосування і адвалорних, і специфічних ставок. Окремий акцент зроблено на провадженні господарської діяльності, пов’язаної з реалізацією алкогольних виробів, коли є не тільки обов’язок обчислити та сплатити акцизний податок, а й дотримуватися порядку ліцензування такої діяльності. Визначено принципові моменти маркування підакцизних товарів марками акцизного податку.
Keywords: У статті проведено аналіз процедур обчислення акцизного податку з урахуванням специфіки непря- мого оподаткування. Зроблено акцент на поліаспектності порядку визначення податкової бази по акцизному податку, що зумовлено наявністю різних груп підакцизних товарів, які суттєво відрізняються за своїми характе- ристиками. Звернено увагу на особливості обчислення акцизного податку для підакцизних товарів (продукції), вироблених із давальницької сировини. Охарактеризовано специфіку обчислення акцизного податку в операціях із тютюновими виробами, що зумовлена можливістю застосування і адвалорних, і специфічних ставок. Окремий акцент зроблено на провадженні господарської діяльності, пов’язаної з реалізацією алкогольних виробів, коли є не тільки обов’язок обчислити та сплатити акцизний податок, а й дотримуватися порядку ліцензування такої діяльності. Визначено принципові моменти маркування підакцизних товарів марками акцизного податку.

АДМІНІСТРАТИВНИЙ РОЗСУД ПОДАТКОВОГО ОРГАНУ ЯК СТРИМУЮЧИЙ ЕЛЕМЕНТ ВПРОВАДЖЕННЯ ПОДАТКОВОЇ МЕДІАЦІЇ В УКРАЇНІ

Андрій Соколов

адвокат, аспірант кафедри адміністративного та митного права
Університет митної справи та фінансів (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-5661-7729

Anotation. У статті досліджується питання перспективи впровадження податкової медіації в Україні як важли- вої частини реформи верховенства права. Огляд узагальнених показників вирішення податкових спорів в адміні- стративному та судовому порядку свідчить про актуальність моделі медіації як частини правосуддя. Досліджуєть- ся діяльність податкового органу як публічної адміністрації, що полягає в здійсненні адміністративного розсуду та використанні дискреційних повноважень у процесі вирішення податкових спорів. З урахуванням наявних прак- тик та напрацювань окреслено базову методологію вдосконалення організаційних засад адміністративного роз- суду в діяльності податкового органу в процесі вдосконалення чинного в Україні законодавства для ефективного запровадження механізму податкової медіації. Робиться висновок, що нині недосконалість податкового законо- давства України та нерозуміння податковим органом правової природи адміністративного розсуду і меж його застосування ускладнює розвиток медіації у вирішенні податкових спорів. Окреслено перспективи та напрям- ки подальших досліджень із питань становлення податкової медіації в Україні як важливого елементу моделі «належного врядування» для сприяння розвитку партнерських відносин між податковим органом та платниками податків, іншими зобов’язаними суб’єктами.
Keywords: У статті досліджується питання перспективи впровадження податкової медіації в Україні як важли- вої частини реформи верховенства права. Огляд узагальнених показників вирішення податкових спорів в адміні- стративному та судовому порядку свідчить про актуальність моделі медіації як частини правосуддя. Досліджуєть- ся діяльність податкового органу як публічної адміністрації, що полягає в здійсненні адміністративного розсуду та використанні дискреційних повноважень у процесі вирішення податкових спорів. З урахуванням наявних прак- тик та напрацювань окреслено базову методологію вдосконалення організаційних засад адміністративного роз- суду в діяльності податкового органу в процесі вдосконалення чинного в Україні законодавства для ефективного запровадження механізму податкової медіації. Робиться висновок, що нині недосконалість податкового законо- давства України та нерозуміння податковим органом правової природи адміністративного розсуду і меж його застосування ускладнює розвиток медіації у вирішенні податкових спорів. Окреслено перспективи та напрям- ки подальших досліджень із питань становлення податкової медіації в Україні як важливого елементу моделі «належного врядування» для сприяння розвитку партнерських відносин між податковим органом та платниками податків, іншими зобов’язаними суб’єктами.

ЗМІСТ КОРПОРАТИВНОГО ДОГОВОРУ: ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Олександр Сосула

аспірант кафедри цивільного права та процесу юридичного факультету
Львівський національний університет імені Івана Франка (Львів, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-6269-3699

Anotation. У статті автором досліджується зміст корпоративного договору. Визначено та детально проаналізовано істотні умови корпоративного договору як особливого виду цивільно-правових договорів. Визначальним елементом характеристики змісту корпоративного договору є з’ясування його предмета. З огляду на характеристику коменто- ваного договору його предметом є корпоративні права (правомочності). Останні не можна ототожнювати з поняттям «майно», оскільки корпоративними правами охоплюються лише майнові та немайнові правомочності. Корпоративні правомочності реалізуються в рамках корпоративних відносин. Важливе значення для змісту корпоративного дого- вору має строк. Останній можна розглядувати в двох площинах: а) як термін чинності договору; б) період вчинення дій, які становлять зміст корпоративними правомочностей. Корпоративний договір як координуючий правовий засіб узгодження дій суб’єктів корпоративних відносин може тривати визначений період у часі. Ступінь визначеності такого строку впливає на можливість здійснення дій, що становлять зміст майнових корпоративних правомочностей.
Keywords: У статті автором досліджується зміст корпоративного договору. Визначено та детально проаналізовано істотні умови корпоративного договору як особливого виду цивільно-правових договорів. Визначальним елементом характеристики змісту корпоративного договору є з’ясування його предмета. З огляду на характеристику коменто- ваного договору його предметом є корпоративні права (правомочності). Останні не можна ототожнювати з поняттям «майно», оскільки корпоративними правами охоплюються лише майнові та немайнові правомочності. Корпоративні правомочності реалізуються в рамках корпоративних відносин. Важливе значення для змісту корпоративного дого- вору має строк. Останній можна розглядувати в двох площинах: а) як термін чинності договору; б) період вчинення дій, які становлять зміст корпоративними правомочностей. Корпоративний договір як координуючий правовий засіб узгодження дій суб’єктів корпоративних відносин може тривати визначений період у часі. Ступінь визначеності такого строку впливає на можливість здійснення дій, що становлять зміст майнових корпоративних правомочностей.

ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ МЕХАНІЗМУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН

Віталій Чернега

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри підприємницького та корпоративного права
Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9118-6562

Anotation. Стаття присвячується універсальній характеристиці механізму правового регулювання сімейних відносин. Формально-логічний метод сприяє розробці дефініції механізму правового регулювання сімейних від- носин, а системний і структурно-функціональний методи використовуються для визначення ознак такого меха- нізму. Здійснюється дайджест цивільно-правових надбань щодо сутності механізму правового регулювання, які є фундаментом для здійснення сімейно-правових наукових розвідок мегаскладного явища, яке розглядається. Поняття механізму правового регулювання сімейних відносин визначається як скупчення правових засобів, спо- собів і форм (юридичного інструментарію), злагоджена взаємодія яких спроможна впорядкувати сімейні відноси- ни задля охорони, з одного боку, інтересів суб’єктів сімейного права (приватних інтересів), а з другого – інтересів сім’ї як первинного і провідного осередка соціуму та інтересів держави (публічних інтересів). Визначаються ознаки, які притаманні механізму правового регулювання сімейних відносин.
Keywords: Стаття присвячується універсальній характеристиці механізму правового регулювання сімейних відносин. Формально-логічний метод сприяє розробці дефініції механізму правового регулювання сімейних від- носин, а системний і структурно-функціональний методи використовуються для визначення ознак такого меха- нізму. Здійснюється дайджест цивільно-правових надбань щодо сутності механізму правового регулювання, які є фундаментом для здійснення сімейно-правових наукових розвідок мегаскладного явища, яке розглядається. Поняття механізму правового регулювання сімейних відносин визначається як скупчення правових засобів, спо- собів і форм (юридичного інструментарію), злагоджена взаємодія яких спроможна впорядкувати сімейні відноси- ни задля охорони, з одного боку, інтересів суб’єктів сімейного права (приватних інтересів), а з другого – інтересів сім’ї як первинного і провідного осередка соціуму та інтересів держави (публічних інтересів). Визначаються ознаки, які притаманні механізму правового регулювання сімейних відносин.

НАПРЯМИ ПОДАЛЬШОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

Віктор Черній

здобувач кафедри адміністративного та господарського права
Запорізький національний університет (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1401-6823

Anotation. Фахівці з адміністративного права доволі часто звертають увагу на питання, пов’язані з право- вим регулюванням функціонування системи органів місцевого самоврядування в Україні. Водночас варто віддати належне висновкам та пропозиціям, які сформульовані фахівцями з інших галузевих наук. Місцеве самовря- дування є складним та багатомірним явищем, а отже, навряд чи можна дослідити його повно та всебічно лише в межах науки адміністративного права. Стають у нагоді розробки фахівців з економічних наук, політичних наук, державного управління. Що ж до юридичних наук, то важливими є висновки та пропозиції, сформульовані фахів- цями з фінансового права, трудового права, теорії держави і права, але найбільше – з конституційного права. Метою статті є дослідити основні напрями, за якими вчені рекомендують удосконалювати систему органів місцевого самоврядування в Україні. У дослідженні застосовуються такі методи, притаманні гуманітарним наукам загалом та юридичній науці зокрема, як метод дедукції, індукції, а також синтезу та аналізу. Під час проведення дослідження автор спирався на аксіологічний та діалектичний методологічні підходи до вирішення поставленого перед собою питання. Усі праці вчених-конституціоналістів, які стали у нагоді в дослідженні адміністративно-правового регулюван- ня функціонування системи органів місцевого самоврядування в Україні, доцільно поділити на дві групи. Перша група – це праці тих конституціоналістів, які аналізують проблематику місцевого самоврядування в усіх своїх дослідженнях або в більшості своїх праць. Друга група – це праці тих фахівців із конституційного права, яких найчастіше цитуються в роботах про органи місцевого самоврядування, написаних вченими-адміністративістами. Підкреслено, що в цих працях містяться деякі напрями подальшого вдосконалення адміністративно-правового регулювання системи органів місцевого самоврядування в Україні. Наприклад, у працях професора Н.В. Міши- ної розглянуті органи самоорганізації населення. У контексті дослідження адміністративно-правового регулю- вання системи органів місцевого самоврядування в Україні, його подальшого удосконалення виникає важливе для нашого дослідження запитання: чи є органи самоорганізації населення органами місцевого самоврядування? Від відповіді на це запитання залежатиме структура системи органів місцевого самоврядування, функціонуван- ня яких буде досліджуватися з метою подальшого удосконалення його адміністративно-правового регулювання. Зазначена авторка не вважає ці органи елементами системи органів місцевого самоврядування в Україні, не зара- ховує їх до числа органів місцевого самоврядування. Проаналізувавши ці міркування, можна знайти додаткові аргументи на користь того, щоб не включати органи самоорганізації населення до системи органів місцевого самоврядування.
Keywords: Фахівці з адміністративного права доволі часто звертають увагу на питання, пов’язані з право- вим регулюванням функціонування системи органів місцевого самоврядування в Україні. Водночас варто віддати належне висновкам та пропозиціям, які сформульовані фахівцями з інших галузевих наук. Місцеве самовря- дування є складним та багатомірним явищем, а отже, навряд чи можна дослідити його повно та всебічно лише в межах науки адміністративного права. Стають у нагоді розробки фахівців з економічних наук, політичних наук, державного управління. Що ж до юридичних наук, то важливими є висновки та пропозиції, сформульовані фахів- цями з фінансового права, трудового права, теорії держави і права, але найбільше – з конституційного права. Метою статті є дослідити основні напрями, за якими вчені рекомендують удосконалювати систему органів місцевого самоврядування в Україні. У дослідженні застосовуються такі методи, притаманні гуманітарним наукам загалом та юридичній науці зокрема, як метод дедукції, індукції, а також синтезу та аналізу. Під час проведення дослідження автор спирався на аксіологічний та діалектичний методологічні підходи до вирішення поставленого перед собою питання. Усі праці вчених-конституціоналістів, які стали у нагоді в дослідженні адміністративно-правового регулюван- ня функціонування системи органів місцевого самоврядування в Україні, доцільно поділити на дві групи. Перша група – це праці тих конституціоналістів, які аналізують проблематику місцевого самоврядування в усіх своїх дослідженнях або в більшості своїх праць. Друга група – це праці тих фахівців із конституційного права, яких найчастіше цитуються в роботах про органи місцевого самоврядування, написаних вченими-адміністративістами. Підкреслено, що в цих працях містяться деякі напрями подальшого вдосконалення адміністративно-правового регулювання системи органів місцевого самоврядування в Україні. Наприклад, у працях професора Н.В. Міши- ної розглянуті органи самоорганізації населення. У контексті дослідження адміністративно-правового регулю- вання системи органів місцевого самоврядування в Україні, його подальшого удосконалення виникає важливе для нашого дослідження запитання: чи є органи самоорганізації населення органами місцевого самоврядування? Від відповіді на це запитання залежатиме структура системи органів місцевого самоврядування, функціонуван- ня яких буде досліджуватися з метою подальшого удосконалення його адміністративно-правового регулювання. Зазначена авторка не вважає ці органи елементами системи органів місцевого самоврядування в Україні, не зара- ховує їх до числа органів місцевого самоврядування. Проаналізувавши ці міркування, можна знайти додаткові аргументи на користь того, щоб не включати органи самоорганізації населення до системи органів місцевого самоврядування.

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИНАМ У СФЕРІ БУДІВНИЦТВА: ДОСВІД КРАЇН ЄС

Ігор Чернюк

аспірант кафедри кримінального права, кримінології, цивільного та господарського права
Національна академія управління (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-5064-2368

Anotation. У статті досліджено наукові характеристики кримінального законодавства, а також норми, що передбачають кримінальну відповідальність за злочини у сфері будівництва в країнах Європейського Союзу. Використано загальнонаукові і спеціально-правові методи, показано особливості кримінальної відповідальності за злочини під час проведення технічних робіт у процесі спорудження будівель, злочини проти екології будів- ництва, техніки безпеки будівництва та інші. На прикладах законодавства Республіки Польща, Федеративної Республіки Німеччина, Італійської Республіки та інших європейських держав показано спільні ознаки в нормах кримінального законодавства. Доведено, що відмінними ознаками кримінально-правових засобів протидії зло- чинів у сфері будівництва у країнах ЄС є різна міра (або відсутність) кримінальної відповідальності за самочинне захоплення земельної ділянки, а також самочинне спорудження будівель. Запропоновано уніфікацію цих кримі- нально-правових норм на рівні законодавства ЄС.
Keywords: У статті досліджено наукові характеристики кримінального законодавства, а також норми, що передбачають кримінальну відповідальність за злочини у сфері будівництва в країнах Європейського Союзу. Використано загальнонаукові і спеціально-правові методи, показано особливості кримінальної відповідальності за злочини під час проведення технічних робіт у процесі спорудження будівель, злочини проти екології будів- ництва, техніки безпеки будівництва та інші. На прикладах законодавства Республіки Польща, Федеративної Республіки Німеччина, Італійської Республіки та інших європейських держав показано спільні ознаки в нормах кримінального законодавства. Доведено, що відмінними ознаками кримінально-правових засобів протидії зло- чинів у сфері будівництва у країнах ЄС є різна міра (або відсутність) кримінальної відповідальності за самочинне захоплення земельної ділянки, а також самочинне спорудження будівель. Запропоновано уніфікацію цих кримі- нально-правових норм на рівні законодавства ЄС.

ВІДРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРАВОВОЇ ТРАДИЦІЇ ЯК ЗАСАДА ПРАВОВОГО РЕФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Альона Шевцова

аспірантка кафедри загальноправових дисциплін
Університет «КРОК» (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9018-4656

Anotation. У статті висвітлено проблему значимості національної правової традиції для реформування право- вої сфери сучасної України. Реформування відбувається дуже поверхово, зводячись до чисто зовнішніх змін або інституційних, або ж законодавчих, але не торкається глибинних стереотипів та кодів мислення правників. Тобто необхідна інтелектуально-мисленнєва еволюція, без якої якісні зміни в правовій сфері навряд чи можливі. Серед інших чинників таких якісних змін – відродження і використання української правової традиції, тих усталених сенсів та смислів, ідей, цінностей, принципів, які напрацьовані нашим народом, і є стрижнем його правового життя. Нині так важливо відродити і використати те, що робить нас унікальним народом і є функціо- нальним, незважаючи на час. Гуманізм природно-правової традиції виразно проявляється через ствердження нею ідеї невідчужуваних при- родних прав людини. Нині наша держава має визнати природні права людини і сприймати їх як реально діючий закон, який нікому не дано порушувати. Природно-правова парадигма в праві стверджує ідею єдності, співвід- носності природного та соціокультурного, істотності, важливості природних, органічних регуляторів суспільних відносин. Загалом сучасним українцям необхідно відродити ті правові смисли, які втілюють нашу національну правову ідентичність, особливе і загальнолюдське, використати їх для успішного правового реформування.
Keywords: У статті висвітлено проблему значимості національної правової традиції для реформування право- вої сфери сучасної України. Реформування відбувається дуже поверхово, зводячись до чисто зовнішніх змін або інституційних, або ж законодавчих, але не торкається глибинних стереотипів та кодів мислення правників. Тобто необхідна інтелектуально-мисленнєва еволюція, без якої якісні зміни в правовій сфері навряд чи можливі. Серед інших чинників таких якісних змін – відродження і використання української правової традиції, тих усталених сенсів та смислів, ідей, цінностей, принципів, які напрацьовані нашим народом, і є стрижнем його правового життя. Нині так важливо відродити і використати те, що робить нас унікальним народом і є функціо- нальним, незважаючи на час. Гуманізм природно-правової традиції виразно проявляється через ствердження нею ідеї невідчужуваних при- родних прав людини. Нині наша держава має визнати природні права людини і сприймати їх як реально діючий закон, який нікому не дано порушувати. Природно-правова парадигма в праві стверджує ідею єдності, співвід- носності природного та соціокультурного, істотності, важливості природних, органічних регуляторів суспільних відносин. Загалом сучасним українцям необхідно відродити ті правові смисли, які втілюють нашу національну правову ідентичність, особливе і загальнолюдське, використати їх для успішного правового реформування.

ЗАБЕЗПЕЧУВАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ ГАРАНТІЇ

Людмила Шимон

здобувач кафедри цивільного права № 1
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6544-8864

Anotation. У статті досліджується забезпечувальний механізм гарантії. Авторка вважає невірним розглядати гарантію лише як односторонній правочин, вчинений гарантом на користь кредитора (бенефіціара), оскільки остан- ній не може з’явитися без попередньої домовленості боржника (принципала) з гарантом про її видачу в інтересах кредитора (бенефіціара). Гарантія не може існувати інакше, ніж як частина забезпечувальної конструкції, яку ста- новлять відносини боржника (принципала) з кредитором (бенефіціаром), боржника (принципала) з гарантом, креди- тора (бенефіціара) з гарантом, і лише разом ця конструкція представляє собою один із способів забезпечення вико- нання зобов’язання. Визначено, що гарантія виступає ефективним способом забезпечення виконання зобов’язання, оскільки дозволяє досить швидко вирішити проблему захисту прав кредитора у разі порушення боржником забез- печеного гарантією зобов’язання. При цьому положення закону про незалежність гарантії як особливої забезпечу- вальної конструкції не дають змоги гаранту відмовитися від задоволення вимоги бенефіціара з посиланням на те, що в основному договорі виникли які-небудь обставини, що дозволяють йому утриматися від виплати. Зроблено висно- вок, що забезпечувальний механізм гарантії включає в себе три правочини: 1) основний договір, на забезпечення якого видається гарантія, що укладається між боржником і кредитором; 2) договір про видачу гарантії, який укла- дається боржником із поручителем; 3) гарантія як односторонній правочин, який видається гарантом на виконання його обов’язку за договором про видачу гарантії. Лише в цілісності ці правочини представляють собою ефективну забезпечувальну конструкцію, яку в науці цивільного права традиційно називають гарантією.
Keywords: У статті досліджується забезпечувальний механізм гарантії. Авторка вважає невірним розглядати гарантію лише як односторонній правочин, вчинений гарантом на користь кредитора (бенефіціара), оскільки остан- ній не може з’явитися без попередньої домовленості боржника (принципала) з гарантом про її видачу в інтересах кредитора (бенефіціара). Гарантія не може існувати інакше, ніж як частина забезпечувальної конструкції, яку ста- новлять відносини боржника (принципала) з кредитором (бенефіціаром), боржника (принципала) з гарантом, креди- тора (бенефіціара) з гарантом, і лише разом ця конструкція представляє собою один із способів забезпечення вико- нання зобов’язання. Визначено, що гарантія виступає ефективним способом забезпечення виконання зобов’язання, оскільки дозволяє досить швидко вирішити проблему захисту прав кредитора у разі порушення боржником забез- печеного гарантією зобов’язання. При цьому положення закону про незалежність гарантії як особливої забезпечу- вальної конструкції не дають змоги гаранту відмовитися від задоволення вимоги бенефіціара з посиланням на те, що в основному договорі виникли які-небудь обставини, що дозволяють йому утриматися від виплати. Зроблено висно- вок, що забезпечувальний механізм гарантії включає в себе три правочини: 1) основний договір, на забезпечення якого видається гарантія, що укладається між боржником і кредитором; 2) договір про видачу гарантії, який укла- дається боржником із поручителем; 3) гарантія як односторонній правочин, який видається гарантом на виконання його обов’язку за договором про видачу гарантії. Лише в цілісності ці правочини представляють собою ефективну забезпечувальну конструкцію, яку в науці цивільного права традиційно називають гарантією.

ДО ПИТАННЯ ЗДІЙСНЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

Дмитро Шумейко

кандидат юридичних наук, викладач кафедри кримінального процесу
Національна академія внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3185-9956

Anotation. Визначено поняття та ознаки спеціального досудового розслідування, висвітлено його від- мінності від здійснення досудового розслідування в загальному порядку. Висловлена позиція щодо критеріїв віднесення злочинів до переліку, визначеному у ч.2 ст. 297-1 КПК України: 1) суспільно-політичний ‒ це злочини, що викликають суспільний та політичний резонанс, впливають на формування громадської думки і міжнародної спільноти про діяльність органів влади, завдають шкоди широкому колу суспільних відноси- ни, зокрема тих, що пов’язані із забезпеченням стабільної соціально-політичної та воєнної ситуації, можуть мати міжнародний характер; 2) процесуальний ‒ переховування особи, яка вчинила злочин від слідства і суду. Зроблено висновок, що відмінність процесуального порядку спеціального досудового розслідування від досудового розслідування у загальному порядку полягає у підставі і умовах його застосування. Підста- вою для здійснення спеціального досудового розслідування є ухвала слідчого судді, а умовою – сукупність визначених законом обставин: 1) вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст. 297-1 КПК України; 2) набуття осо- бою статусу підозрюваного; 3) повнолітній вік підозрюваного; 4) переховування підозрюваного від слідства і суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності; 4) оголошення підозрюваного у міждержавний та/або міжнародний розшук.
Keywords: Визначено поняття та ознаки спеціального досудового розслідування, висвітлено його від- мінності від здійснення досудового розслідування в загальному порядку. Висловлена позиція щодо критеріїв віднесення злочинів до переліку, визначеному у ч.2 ст. 297-1 КПК України: 1) суспільно-політичний ‒ це злочини, що викликають суспільний та політичний резонанс, впливають на формування громадської думки і міжнародної спільноти про діяльність органів влади, завдають шкоди широкому колу суспільних відноси- ни, зокрема тих, що пов’язані із забезпеченням стабільної соціально-політичної та воєнної ситуації, можуть мати міжнародний характер; 2) процесуальний ‒ переховування особи, яка вчинила злочин від слідства і суду. Зроблено висновок, що відмінність процесуального порядку спеціального досудового розслідування від досудового розслідування у загальному порядку полягає у підставі і умовах його застосування. Підста- вою для здійснення спеціального досудового розслідування є ухвала слідчого судді, а умовою – сукупність визначених законом обставин: 1) вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст. 297-1 КПК України; 2) набуття осо- бою статусу підозрюваного; 3) повнолітній вік підозрюваного; 4) переховування підозрюваного від слідства і суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності; 4) оголошення підозрюваного у міждержавний та/або міжнародний розшук.